Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Довгожителька з Луцька відсвяткувала 101-й день народження

12:43 18.11.2016
1003

Цього року лучанці Євдокії Купирі виповнився 101 рік.

Бабця хоч і дуже старенька, та при світлому розумі й повністю себе обслуговує. Добре пам'ятає смерть тата, знає своїх усіх онуків та правнуків на ім'я. Єдине – трохи недочуває.

Бабця з минулого століття живе з прийомною дочкою Ганною у Луцьку вже зо 20 років.

Батько залишив шість душ сиротами

Коли побачила на порозі журналістів, почала плакати і зазначила: «Боженько, до мене люди приходять. Дякую, що ви мене навідуєте».

101-й день народження бабусю не тішить. Старенька зітхає, скаржиться на здоров'я. Але потім сама ж себе поправляє: «Ви знаєте, мене Господь завжди любив і зараз любить. Ви тільки подивіться, в якому я добрі на старості років живу».

Євдокія Купира обводить поглядом скромну оселю. На стільці поруч стоять медикаменти. І хоч її доньці теж уже немало, восьмий десяток, у квартирі добре прибрано та досить затишно. Запитую, чи вистачає жінкам пенсії на свої потреби.

«Є усе, що потрібно. Грошей не бракує, бо племінники платять за квартиру», – каже донька старожилки.

Щоб сфотографуватися для газети, бабуся навіть встала, попросила поправити їй коміра, щоб бути гарною на фото. Уже після фотосесії донька Ганна показує стару світлину у рамці. З неї дивиться молода вродлива жінка. Це і є наша столітня героїня.

Євдокія Купира народилась в селі Рогові Смолярі Любомльського району. Згадала батькову смерть. І те, що він залишив шість душ сиротами. Зі сльозами на очах розповідає, як рідний дядько по батьковій смерті хотів відібрати землю у їхньої сім'ї. Батько, коли помирав, просив брата доглянути дітей.

«Батько нас називав «мої янголятка». Коли помирав, просив брата: «Будь моїм дітям за рідного батька, щоб їх ногами не потоптали», – пригадує бабця Євдокія.

І хоча брат перед смертю пообіцяв турбуватися про племінників, він не лише не догледів дітей, а й поклав око на сирітське майно. Та все-таки закон був не на його стороні.

Досі боїться нічних гостей з лісу

Євдокія хоча й була з бідної сільської родини, проте жінкою стала поважною. Працювала ланковою. Перший чоловік загинув на війні. Від нього мала синочка, який помер.

«Свекруха була недоброю і погано дитину гляділа», – каже пані Ганна.

Уже з другим чоловіком Євдокія мала трьох дітей. Нарахувала для журналістів 8 онуків.

«Ви знаєте, я така стара, що в мене вже внуки побралися, і правнуки є», – каже, ніби розкриваючи секрет, бабуся.

Євдокія Купира з острахом пригадує часи, коли по лісах переховувалися «бульбаки».

«Я боюся про це говорити. Ще прийдуть до нас, уночі передушать, – каже старожилка. – Прийдуть «бульбаки» звечора. Вони зналися: і руські, і ті, українські. Ми на хуторі жили, то вони прийдуть, вмиваються, вечеряють. Тілько тії з хати – другі заходять…».

Важко вникати у ці старі спогади. З контексту вилітають уривки фрази: «Їх поб’ють, а потім везуть на підводі, а нам кажуть – ідіть впізнавайте. А хто ж піде?»

– Кого везуть?

– Бандерів тих, – пояснює бабця.

Розказує бабця, як один з «бульбаків» «здався» і на впізнані її «заклав».

«А я була депутаткою. До нас прийшли «павуки», 7 чоловік їх ходило. Я приходжу до хати. Сидить мама заплакана, брат з війни прийшов поранений. Ми на кухні говорили з тими «павуками», вони питають: «Чи знаєш його». Я кажу, що не знаю. А цей «бульбак» сидить на столі і каже: «Як не знаєш, ти мені жбанок молока виносила і бульбу». А я кажу: «Хіба одному виносила? Тут всякі ходять, мусиш винести. А тебе я не знаю».

Про старожилку не забувають навіть у міськраді

Євдокію Купиру тоді лишили у спокої, але забрали брата Степана, бо в нього не було документів, він їх загубив. Хоча потім відпустили і брата.

Про ці події Євдокія Григорівна розповідає з ясністю, як ніби пережила їх учора. І хоча пройшло так багато років, бабуся у деякі моменти стишує голос. Озирається навколо, нібито її можуть підслухати. Життя у страху таки наклало свій відбиток, який сьогодні важко осягнути.

На прощання бабця Євдокія Купира ще раз наголошує: рада, що ми до неї прийшли у такий сніг та ожеледь. А також хвалиться, що нещодавно її навідували навіть з міської ради – привітали з днем народження і зоставили подарунки.

Наталка ПОЛІЩУК

Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Район.Луцьк» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу телефонуйте +38 066 413 29 28 або пишіть на редакційну електронну адресу lutsk.rayon@gmail.com

Коментарі

Ася

14:38 21.11.2016

Яка чудова людина.таких зараз нема.Господь дійсно коло неї.Хай так і далі буде.Здоровя Вам чудова жіночко і могая літа.З таких потрібно брати приклад.Не треба їй віл, ні злата, а добру душу мати потрібно,як у неї.

21 липня
Сьогодні
Вчора
19.07.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин