Довгобуди: коли на Конякіна добудують церкву
Засноване на пожертвах будівництво християнської церкви в Україні «Царство Боже», яке розпочали 12 років тому, планують завершити восени наступного року.
Останнім часом у Луцьку масово розгорнулося будівництво споруд різноманітного призначення. Поки підприємливі будівельники протягом невеликого проміжку часу один за одним зводять все нові і нові житлові комплекси, у місті лишаються побудови, які не можуть отримати бажаного «зеленого світла» уже протягом багатьох років. Дуже часто під таку категорію підпадають культові споруди, які будують за рахунок пожертв.
Район.Луцьк розпитав у власників довгобудів, що заважає швидко ввести споруди в експлуатацію і дізнався, коли багаторічні будівництва таки планують завершити.
Першою до рубрики «Довгобуди» потрапила протестантська церква, яку фактично почали будувати на Конякіна, 39а ще у 2004 році.
Власник споруди, голова духовного управління християнських церков в Україні «Царство Боже», представник всесвітнього руху церков «Відкрита Біблія» Олександр Рудинець розповідає, що ідея побудувати церкву з’явилася не випадково. Цьому передувало утворення нової релігійної громади та визнання нинішнього керівника церкви пастором.
«Ще при Горбачові на Волинському дротовому радіо вів програму. Багато отримував листів від людей. Став їх запрошувати і розповідати усе персонально. Так зібралося близько 40 людей, з якими ми почали працювати. Пастором тоді ще не був. Ніколи себе ним не бачив, не знав, що таке пророцтво. Але якось почув голос. Бог мені сказав: «Ти маєш взяти цих людей. До цього я тебе готував ще від прабабці». Так прийшов задум побудувати церкву, яка об’єднала громаду», – зазначає Олександр Рудинець.
На підставі того, що будь-яка релігійна громада має право на землю для власних потреб, представники церкви напередодні 2000-го року звернулися до міськради з клопотанням надати територію для постійного користування. Відповідно до статті 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без установлення строку.
«У постійне користування землю дають тільки на потреби армії, лікарням і церквам. Це не оренда, але і не власність, яку можна продати. Тож коли отримали землю, звернулися до архітектора Андроша Бідзілі, який на той час працював в Українському державному науково-дослідному інституті проектування міст «Діпромісто», і він розробив проект будівництва», – ділиться пастор.
Ще незавершена споруда – запатентований проект Андроша Бідзілі, який веде за ним авторський нагляд. Спершу, каже Олександр Рудинець, хотіли побудувати церкву менших розмірів, але кількість членів громади збільшувалася, тому площу розширили.
Будівництво планували завершити ще у 2007 році. Проте більше трьох років виготовляли проектну документацію. Крім того, фінансування процесу побудови засноване на пожертвах. Кошти на будівництво церкви збирали всією громадою. Допомагали пожертвами і друзі з-за кордону. Відповідно, у часи загострення фінансової кризи грошей стало не вистачати.
«Не маємо жодної гривні кредиту. З одного боку це добре, з іншого – не дуже. Я не в рабстві виплати відсотків, але через це будівництво затяглося в часі. Бо якби були швидкі гроші, то можна було б швидко рухатися. Багато питають: «Чому ви не будуєте церкву?». Я тоді кажу: «Знаєте, лежу на дивані і так мені не хочеться, обклався пачками доларів та й лінуюся». Ми працюємо на тому, що Бог дав, що люди нам жертвують», – зауважує власник споруди.
Окрім цього, на будівництво використовують і прибуток, який отримують від користування церковною територією.
«Ми людям автомобілі охороняємо, щоб ніхто їх не пошкодив, а вони нам в коробку гроші кладуть. Це не платна стоянка, а пожертви на побудову храму. Або на території сидить дядько, цемент продає і нам цементом дає на церкву за те, що ми йому надали приміщення. І це нормально, вважаю, а де нам брати кошти? Це не бізнес, але ми мусимо вести господарську діяльність», – розповідає Олександр Рудинець.
Наразі на території будівництва функціонують митні склади, недільна школа, музичні, мовні гуртки, молодіжний клуб, книжковий магазин, офіс духовного управління та зал на 400 місць, де наразі проходять богослужіння.
Крім того, є на церковній території і пункт видачі гуманітарної допомоги. Речі привозять з різних країн: Німеччини, Швеції, Голландії.
«Церква займається благодійністю. Залучають спонсорів, гуманітарну допомогу привозять із-за кордону. Для того, щоб її розмитнити, треба пройти ряд процедур. Спершу документи відправляють на Київ, потім їх подають на розмитнення. Зі складу допомога потрапляє до пункту, а звідси її видають малозабезпеченим сім'ям. Людина, яка показує відповідну довідку, може самостійно обрати необхідні речі», – розповіла працівниця пункту пані Оксана.
Для членів церкви і прихожан функціонує інший пункт видачі гуманітарної допомоги, який працює лише по неділях. Здебільшого приїжджають за «гуманітаркою» з навколишніх сіл, а також навіть із Рівненської області.
За останній період часу будівництво церкви пожвавилось. Інтенсивність темпів, надіється пастор, дозволить вкластися у термін, який визначили для добудови церкви. Офіційне відкриття культової споруди запланували на 20 вересня наступного року. Святкування триватимуть до листопада, щоб встигнути прийняти привітання від усіх друзів та благодійників.
За словами пастора, коли будівництво завершать, усі споруди, які не стосуються церкви, знесуть.
«Це має бути перлина, окраса міста, яку будуть вказувати на туристичних листівках. Чи встигнемо добудувати до встановленого часу, достеменно невідомо. Людям, які критикують, що ми довго будуємо, я кажу: «А ви скільки грошей дали на будівництво? Одну гривню дав – зроблю тобі на неї звіт». Це ж не мій будинок і не завод. Тут усе буде для народу», – повідомляє власник споруди.
Церква, стверджує Олександр Рудинець, слугуватиме не лише для молитви. Тут має функціонувати медпункт, школа, гуртки, басейн, фітнес-центр. Коли добудують приміщення, у тому залі, де наразі проводять богослужіння, хочуть облаштувати кафе для прихожан або конференц-залу.
Натомість службу вестимуть уже в новому залі, який планують зробити особливим, тому до оформлення підходять дуже ретельно.
«Розповів архітектору, який має бути зал. Хочу, щоб я був, як у Верховній Раді. Бо усі будують вагончики, де не видно ні очей, ні серця. А я хочу, стояти посередині, а прихожани будуть знаходитися навколо мене. Тоді є онлайн-зв'язок», – запевняє пастор.
Чи вдасться релігійній громаді таки звести довгоочікуваний храм у вказаний термін – покаже час. А поки пастора вітають і з тим, що будівництво вдалося відновити і наразі проходить його активна фаза.
Оксана ВЛАСЮК
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Район.Луцьк» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу телефонуйте +38 066 413 29 28 або пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
Коментарі