Як живеться кримськотатарській сім’ї у Луцьку

Анексія Криму для кримських татар стала величезною втратою. Людей, які з самого початку російсько-українського конфлікту боролися за Україну, країна-агресор уже вдруге залишила без дому.

Кримська татарка Гульнара Сулейманова – вдова. Разом зі своїм 9-річним сином переїхала до Луцька наприкінці грудня 2014 року. Про це йдеться у матеріалі газети «Сім’я і Дім».

Тут вони живуть в невеличкій орендованій однокімнатній квартирі. Старший син Гульнари навчається у Львові – хлопець хоче стати військовим.  

Прийняти рішення про переїзд допоміг старший син

Весною 2014 року старший син сім’ї Сулейманових закінчував 11 клас. Сама Гульнара до останнього моменту не вірила в те, що відбувається в Криму. Здавалося, ось-ось усе закінчиться, як страшний сон, та вона разом із дітьми й надалі зможе спокійно жити на рідній українській землі. Але після референдуму в Криму відмінили ЗНО. До школи, де навчався старший син Гульнари, прийшли люди з районного відділу освіти та роздали анкети. Треба було вказати, де після школи планує навчатися дитина. І хлопець написав: «Львівська Академія Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного». В адміністрації школи від такої відповіді почалася істерика.

– Два місяці його ламали, обзивали «кримським бандерівцем», чинили психологічний тиск. Коли не вийшло залякати – намагались умовити. Заманювали великими зарплатами російських військових та престижем,  але він сказав: «Ні!». І після екзаменів ми поїхали в районний центр, щоб відмовитися від російського громадянства, –  згадує Гульнара.

Далі вирушили до друзів під Київ. Старший син став на облік у військкомат, склав ЗНО. З Києва – до Львова, де хлопець вступив до Львівської Академії Сухопутних військ, а Гульнара з молодшим сином повернулась у Крим.

Коли оголосили, що Україна припиняє транспортне сполучення з Кримом, Гульнара почала хвилюватись, що не побачить свою старшу дитину. Так 28 грудня, під Новий рік, Гульнара з молодшим хлопчиком та однією валізою опинилися в Луцьку.

Привіт, Луцьк!

2

Кримська татарка Гульнара Сулейманова вже два роки проживає у Луцьку

Жінка зізнається, що на початках у Луцьку було дуже важко. Поселилась родина в маленькій хатинці у своїх знайомих, де не було ніяких зручностей, лише раковина та газова плита. Молодшого сина прийняли до 5-ї школи. Через місяць родина переїхала на орендовану квартиру.

– Згодом ми краще познайомилися з Луцьком – таке гарне, спокійне європейське містечко. Познайомилася ще з однією сім’єю кримських татар – родиною Сайдаметових. Їхній старший син Алім волонтерив у «Самообороні Майдану Волині», і я почала долучатися, – каже Гульнара.

Волонтерство й волонтери  

Жінка категорично відмовляється називати себе волонтером. Каже, що просто намагалась потрохи допомагати армії.

Гульнара та інші жінки пекли бійцям на схід кримські солодощі: самсу, похлаву. Ще дівчата готували вдома тісто, перешаровували його, волонтери домовлялися з пекарнею, де можна було все це випікати. Свіжоспечені солодощі самооборонівці продавали на Театральному майдані, а гроші йшли на АТО. Також свіжою випічкою дівчата частували поранених бійців у луцькому госпіталі.

– «Самооборонівці – дуже хороші люди, завжди підтримували. Ми двічі переїжджали, і хлопці нам допомагали з переїздом: вантажили, перевозили, заносили речі. Коли я обмовилася, що хочу сплатити їм за бензин, то ті й чути нічого не схотіли. Обійняли, побажали успіху та поїхали собі далі, – згадує жінка.

На початках Сайдаметови хотіли розпочати в Луцьку власну справу – відкрити пекарню. Довго шукали приміщення, пекарні, які можна орендувати, але не вийшло. Жінка каже, що у Криму завжди працювала сама на себе. Її заробітку торгівлею в сезон відпочинку завжди вистачало для того, щоб діти не мали ні в чому потреби весь рік.

Спочатку в Луцьку Гульнара працювала на автомийці кухарем, пізніше – на складі брендового одягу. Нещодавно на вулиці 8 Березня відкрилася нова їдальня, яку взяв в оренду самооборонівець та підприємець Сергій Рижков. За словами Гульнари, до справи підприємець підійшов зі смаком: там усе дуже гарно, смачно та по-домашньому. Жінка влаштувалася туди кухарем та задоволена роботою.

Традиції власного народу  

2

Гульнара із меншим сином

На запитання, наскільки в Луцьку вдається підтримувати кримськотатарські традиції, звичаї, мову, жінка відповідає:

–  Не наскільки. На Волині немає організації, яка б об’єднувала кримських татар. Нас у Луцьку лише 4 родини. Рятує те, що спілкуємось з родиною Сайдаметових: разом згадуємо, коли піст, коли що треба зробити. А так ми розсипаємось. Немає громади кримських татар у Луцьку, немає культурних зв’язків, – пояснює жінка.

Гульнара розповідає, що у Львові діє дуже потужна кримськотатарська організація. Молодь, діти, дорослі – усі мають собі заняття по душі. Діти вивчають гончарне мистецтво, татарську, арабську, польську, німецьку, англійську мови. Кримські татари у Львові проводять виставки, акції, вивчають традиції свого народу.

–  Для мене це дуже болюче питання. Дуже прикро, що губляться культура, мова, традиції кримськотатарського народу. Коли людина пам’ятає про своє минуле, знає своє коріння, історію пращурів – вона жива, в неї є майбутнє. Коли в тебе немає коренів – ти розчиняєшся, мов цукор, – переконана Гульнара.

«Ми повернемося»

– Коли оголосять, що Путін помер, ми одразу будемо там. Ми навіть чекати не будемо, коли Крим повернеться в Україну – ми там почекаємо, – сміється Гульнара.

–  Я знаю, що там погано, там не буде таких можливостей, розвитку для дітей, як тут. Але я хочу, щоб моя дитина жила на землі своїх пращурів, знала свою історію, звичаї, традиції, мову. Обидва сини непогано адаптувались й тут: добре розмовляють українською, мають друзів. Молодший ходить у кіно з місцевими дітками, грає у футбол, але його справжній друг залишився там. Через Skype син категорично відмовляється з ним говорити. Каже: «Не можу. Я буду плакати». Друг дзвонить, а він не відповідає, – зітхає жінка.

–  Останнім часом ми все частіше відчуваємо себе не окремою нацією як представники малого народу, а єдиною. Ми – українці. І не важливо, якою мовою ми розмовляємо, які традиції зберігаємо, ми всі єдині, – підсумувала Гульнара.

Наталя СКОРОХОД

Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Район.Луцьк» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу телефонуйте +38 066 413 29 28 або пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].​