Директор «жеку» № 3: «Ми дбаємо про місця загального користування, а в квартирах мають бути господарі»

Вітаючи на початку 2013 року Руслана Юлдашева із призначенням на посаду начальника луцького «жеку» № 3, міський голова побажав успіхів і додав тонкий натяк: «Там є над чим працювати». За два роки роботи посадовець показав непоганий результат у цифрах: у 2013 році підприємство заробило близько 14 мільйонів гривень, у 2014 році – 16.

Такі суми дозволили не лише вийти «в нуль», виплативши заборговані зарплати, а й поступово розраховуватися з боргами, які лишили попередники. Та головна заслуга Юлдашева – він порозумівся з лучанами.

«Комунальний патруль» вирішив поспілкуватися із начальником «жеку», про якого місцеві мешканці, навіть скаржачись на роками не розв’язані проблеми, однаково додають: «Але про директора погано не пишіть, він – хороший, просто грошей на всіх не вистачає…»

– Як оцінюєте стан господарства «жеку», коли узялися за роботу в 2013 році? Багато змінилося відтоді?

– Якщо коротко, то я спочатку навіть не зрозумів, у якому підприємство стані. Коли почав вникати глибше, стало очевидним, що основна проблема – аби надавати послуги якісно, треба кошти. Не все відразу вдається. Запущеність була колосальна за всіма напрямками . Важко сказати, чому так відбувалося, але коли я прийшов на посаду, люди зверталися навіть не окремими квартирами, а цілими будинками, і всіх турбувало одне: протікають дахи.

За два з половиною роки, відколи я працюю директором, нам вдалося покрити дахи руберойдовим покриттям загальною площею 25 тисяч квадратних метрів. А ще зробили близько 7 кілометрів відмостку. Минулого року на такі роботи від мешканців не було залучено жодних коштів. Хоча, за рішенням виконкому, у випадку, коли вартість ремонту перевищує суму, передбачену в тарифі на послугу з утримання будинків, ми маємо право залучати додаткові кошти від жителів на придбання матеріалів: руберойду, шиферу тощо.

У 2012 році підприємство витратило понад 360 тисяч гривень на оренду спеціального автомобіля, так званої «вишки» для обслуговування дво-п’ятиповерхових будинків. Наприкінці 2013 року ми купили таку «вишку» за 99 тисяч гривень, тепер не тільки не платимо за найм такої техніки, а й здаємо в оренду іншим «жекам» і отримуємо за це кошти. За цей період вона вже повернула 80% витраченого лише з грошей орендарів.

Так само купили аварійний автомобіль, яким виїжджають працівники на виклики. Попередній був у такому стані, що люди фактично взимку їздили на морозі, а йдеться про спеціалістів, яким треба працювати руками, і часто це – дуже тонка робота по металу, з електрикою, відмерзлими руками тут не дуже попрацюєш. Сьогодні працівники їдуть на виклик у теплі і навіть з музикою.

Раніше ми мали дві диспетчерські служби, скоротили до однієї, а це – чотири зарплати диспетчерів. Якщо взяти в середньому заробіток 2 500 гривень, то за рік виходить 120 тисяч гривень економії.

У 2014 році ми перейшли на автономне опалення. Монополіст «Луцьктепло», звісно, зацікавлений у тому, щоб мати побільше споживачів, особливо, якщо це – житлово-комунальне підприємство, яке, зрозуміло, буде платити за комунальні послуги в першу чергу. За опалення адміністративного приміщення за нинішнім тарифом довелося б щомісяця платити близько 150 тисяч гривень. А зараз ми будемо використовувати дрова із тих дерев, які зрізуємо на прибудинкових територіях.

Крім того, у спадок від попередників лишився податковий борг в розмірі 2 мільйони 306 тисяч гривень. Вдалося зробити реструктуризацію цього боргу, лишилося менш як рік, щоб завершити виплати. Наразі борг щомісяця нам обходиться в 64 тисяч гривень, а також пеня і штрафні санкції – ще 35 тисяч гривень. Якби не ці виплати, ми щомісяця мали б 100 тисяч гривень, за рахунок яких можна було б і підвищити заробітну плату працівникам, адже зараз вона найнижча серед усіх «жеків», а також більше використовувати коштів на ремонти і обслуговування будинків.

– Здійснювали аудит, чому виникли такі податкові борги і хто у цьому винен?

– Не хочу обговорювати попередників, єдине скажу: йдеться не про того керівника, якого я змінив. Це ще давніша історія. Вони не сплатили державі податків, держава на той борг наклала штрафні санкції, пеню, і вийшла колосальна сума.

– Із якими проблемами найчастіше звертаються в «жек»?

– Люблять говорити: тут 40 років ніхто нічого не робив, 50 років нічого не робив… Запевняю: якби нічого не робили, ті будинки стільки не простояли б.

Із 2010 року заведено побудинковий облік доходів та витрат. Ми маємо інформацію, скільки коштів сплатив кожен конкретний будинок, який борг має – а борг мешканців, до слова, тільки збільшується. І ми маємо можливість надавати послуги тільки в межах тієї суми, яку мешканці з будинку заплатили.

Але треба враховувати багато моментів. Якщо мешканець двокімнатної квартири заплатив 100 гривень, то ми не всі ці кошти можемо використати на ремонт під’їзду чи даху. По-перше, 20% від цієї суми відразу платимо ПДВ. Якщо цей будинок має, приміром, шість послуг з обслуговування, то ця сума розбивається на забезпечення цих послуг. Лишається для поточного ремонту сходових клітин з цієї суми 10-15 гривень.

Крім того, платять не всі мешканці. У мене немає жодного будинку без боргу. Наприклад, на вул. Гулака-Артемовського, 3 борг сягає 50 тисяч гривень, тобто люди фактично рік ні за що не платили. При цьому вони телефонують, вимагають надання послуг, і ми їх не припиняємо. Я зробив експеримент минулого року. Кажу мешканцям: я вам зроблю ремонт, а ви почнете платити. Ремонт зробили, а борг виріс на 10 тисяч гривень. Люди зовсім перестали платити, бо для чого, якщо під’їзд уже зробили?

У нас на обслуговуванні – 670 будинків, а сходових клітин – близько 900. За рік ми реально можемо зробити не більш як 45-48.

Крім того, робити ремонт у під’їзді можна лише тоді, коли залагоджено всі загальнобудинкові проблеми: зроблено ремонт даху, відмостків, цоколя навколо будинку, не падає і не протікає дашок над входом у під’їзд.

– Який на сьогодні борг мешканців?

– 3 млн 600 тис. грн. Вважайте, що це три місяці жодна людина на території «жеку» № 3 не заплатила жодної копійки. Але при цьому ми не маємо заборгованості ні з виплати зарплати, ні зі сплати податків.

Ще одна проблема – електроенергія, вартість якої зростає кожні півроку. Це теж лягає на наші плечі. У нашому «жеку» є 70 будинків із загальним обліком електрики. Це будинки, де лічильники розташовані в квартирах мешканців, і їх не бере на обслуговування міська філія обленерго, ми мусимо виступати посередниками. Обленерго треба, щоб лічильники були розташовані на сходових клітинах, щоб працівник мав змогу без перешкоди знімати показники, а для того, щоб винести лічильники з квартир, треба теж чималі кошти. Ми зараз це робимо на просп. Грушевського, 6, в планах – буд. 3, 7 і 10.

Ще один нюанс: мешканці мають купувати лічильники за власні кошти, підприємство не зможе оплатити таку суму. Для кожної квартири це – 500 гривень, а для «жеку» така покупка обійдеться в 2 млн 500 тисяч гривень. Міська рада готова виділити кошти на розробку проекту, а енергетична компанія – здійснити заміну мереж. Від людей вимагається лише одне: купити електричні лічильники. Це призведе до відчутної економії. Якщо у 2017 році запланований загальний тариф 1,6 грн/кВт, то при укладених прямих договорах із енергопостачальником тариф буде 0,9 грн/кВт. Та і зараз вже різниця є: одні платять 0,78 грн/кВт, а ті, хто напряму працює з обленерго, – 0,45 грн/кВт.

– Чи часто з вашої території будинки відділяються і створюють ОСББ?

– Не часто. Протягом останнього місяця – три будинки: просп. Грушевського, 12, просп. Перемоги, 12 і вул. Будівельників, 1. Ще планує вул. Арцеулова, 18. Загалом на нашій території можуть створити ОСББ десь 550 будинків, бо решта – ветхі. Мешканці таких будинків платять лише за перевірку димовентиляційних каналів, залежно від площі це від 3 до 10 гривень на місяць. І все одно при цьому примудряються мати по 400 гривень боргу.

– Якою бачите долю «жеків» після ухвалення закону, що фактично спонукає людей брати управління багатоквартирними будинками на себе?

– Закон «Про особливість здійснення права власності в багатоквартирних будинках» надає мешканцям усіх будинків рік, щоб визначитися: створити ОСББ, житлово-будинковий комітет чи найняти управителя. Але чомусь люди, коли збираються створювати ОСББ, приходять сюди з проханням: зробіть нам капітальний ремонт житла. Таких коштів «жек» не має і, в принципі, за своєю діяльністю має здійснювати лише поточний ремонт.

Капітальний ремонт передбачає заміну мереж. Це – актуальна потреба, адже коли прокладали проводку, розрахунок був на те, що в квартирі максимум працював холодильник і телевізор, деколи – праска, а зараз техніки стало в рази більше. І все це лягає на застарілі дроти, які незрозуміло як витримують.

Думаю, ми мусимо дійти до питання капітальних ремонтів. Будинки не молодіють, і коли через 40 років закінчиться термін експлуатації панельних будинків, їх доведеться розбирати. Але для цього має бути розроблена державна програма.

А ОСББ створюють переважно нові будинки, які ще 10-15 років будуть використовувати той ресурс, який їм закладений при будівництві. Старим будинкам такі об’єднання менш вигідні, бо це – постійні виклики аварійної служби. Хтось когось затопив, десь у когось забився унітаз… Це – постійна робота. Сантехніки деколи такі чудеса виймають, коли пробивають каналізацію! Картопля, яблука, лушпиння, а якось дістали футбольний м’яч! Били три дні, мусили розрізати трубу. І такі випадки – практично через день. А взамін чуєш: нічого не робите…

– На підприємстві працює понад 200 людей. Для чого такий великий штат?

– Це – будівельники, маляри-штукатури, покрівельники, бляхарі, столяри – всі будівельні спеціальності у нас є. Також працюють так звані «чистильники», які опікуються перевіркою димовентиляційних каналів, ремонтують оголовки. Електрики піклуються про освітлення місць загального користування, усі електрощитові в будинках – під їхнім наглядом. Також – двірники, прибиральниці сходових клітин, сантехніки й адміністрація.

– «Жек» обслуговує лише місця спільного користування, чи коли виникає потреба, можна вдаватися до послуг працівників безпосередньо в квартирі?

– «Жек» не опікується тим, що є в квартирі, це приватна власність. Такі проблеми мешканці мають залагоджувати самостійно. Місця загального користування включені в тариф, і «жек» їх обслуговує. А те, що в квартирі, – чи забився унітаз, чи почистити сифон в умивальнику – мешканці мають робити за власні кошти і не силами працівників «жеку» в їхній робочий час. Хто це буде робити – мене не цікавить.

Поясню на конкретному випадку. На вул. Лесі Українки в мешканки потік шланг від зливного бачка до унітазу, вона викликала сантехніків з «жеку». Дала їм 50 гривень, щоб купили шланг. Ті купили. За такі гроші, відповідно, вийшов китайський шланг. Поставили. Шланг пропрацював три дні, тоді лопнув і затопило квартиру знизу. Мешканка прийшла до мене і каже: «Ваші працівники в робочий час замінили мені шланг, мабуть, поставили бракований», і попросила 3 800 гривень за те, що їй завдали шкоди. Хлопці з заробітної плати заплатили їй по 1 900 гривень і тепер немає охочих надавати такі послуги.

– А як бути мешканцям, в яких виникають подібні проблеми?

– Зараз є багато реклами, працюють різні домові служби. А хочуть – нехай індивідуально домовляються з працівниками «жеку» в позаробочий час, вони є фахівцями і я не заперечую проти такої діяльності, але не під відповідальність «жеку». В квартирах тепер є власники і вони зобов’язані робити ремонт, змінювати проводку, дбати про своє житло. У наших людей поки немає такого усвідомлення, і великою мірою ця проблема пов’язана із тим, що житло більшості мешканців дісталося безплатно – за приватизацію не брали коштів. А якби пішли таким шляхом, як, приміром, Польща, і взяли хоча б якийсь відсоток, людина мала б зовсім інше ставлення до своєї приватної власності.