Олександр Лавренчук: «Перед беззаконням не схилюся»*

Молодий і досвідчений адвокат Олександр Лавренчук став відомим загалу після того, як один з небагатьох публічно виступив на захист майданівців під час Революції гідності. Відтоді зрозумів, що потрібно йти в політику, аби боротись із всевладдям чиновництва та беззаконням і безнаказаністю, які панують в органах влади. З власного досвіду захисту прав простих людей знає всі проблеми міста і розуміє, як їх вирішити. Активно займається спортом і вболіває за цю галузь у Луцьку.

- Чим Ви займаєтесь у житті?

Народився я у місті Луцьку в сім’ї робітників. Мама – вчителька, тато – водій. Сьогодні вони вже пенсіонери. Одружений. Чекаємо на поповнення. Працюю адвокатом. Завжди займав активну життєву позицію, ніколи ні перед ким не хилився. Маю репутацію впертого поборника незаконних рішень правоохоронних органів. Під час Революції гідності захищав майданівців – Шибу Богдана, Москвич Майю, Бондаря Володимира, тижнями доводилось відбиватись з «Національним Альянсом» на допитах. Мабуть, з того часу і почалась моя громадська робота, тому що була така напружена ситуація в Державі і ті буремні події відповідали моїм поглядам. Не скажу, що тоді я відкрив у собі якусь політичну публічну людину, але не міг миритися з беззаконням, яке підняло Революцію.

Нас залишилось троє адвокатів, які змогли довести до закриття кримінальні провадження проти майданівців. Пізніше після трагедії під Волновахою, коли розбомбили нашу 51-шу бригаду, з перших днів на волонтерських засадах допомагав бійцям цієї бригади. Як виявилось, у бійців не було доказів того, що вони перебували під Волновахою, офіційно вони були на Тучинському полігоні Рівненської області. Робив запити для підтвердження їхньої участі у бойових діях і в подальшому як учасників АТО. До цього часу допомагаю сім’ям загиблих, учасників АТО для підтвердження документів, захищаю мобілізованих, відстоюю їх інтереси.

- Що спонукало Вас піти у політику?

В силу своєї професії мені доводиться аналізувати проблеми людей, жителів міста Луцька у роботі з органами місцевого самоврядування, оскаржуємо незаконні рішення і щодо землі, і щодо майна, і різноманітних соціальних проблем. За цей час накопичилась величезна база досвіду, яку я можу передати і реалізувати в органах міської ради для того, щоб життя в Луцьку справді стало кращим. Наше місто мені настільки подобається, що я б ніколи не змінив місце проживання і роботи, хоча маю досвід роботи у львівській компанії, та й взагалі мені доводиться працювати по всій Україні.

Я бачу, що люди, стаючи депутатами, забувають про тих, хто за них голосував, перестають асоціювати себе зі своїми виборцями. Для себе особисто я вирішив, що йду в політику для того, щоб люди знали, хто їхній депутат, що є представник в міській раді, який дійсно буде захищати їхні інтереси. Я знаю засоби захисту прав і законних інтересів виборців. Тут має бути безпосередній контакт між виборцями і мною. У своїх задумах я хочу зробити громадську приймальню на постійній основі, щоб люди кожного дня могли зателефонувати, зайти, розповісти про свої проблеми.

-З якими питаннями до Вас як адвоката найчастіше звертаються громадяни?

Найчастішими є звернення по питаннях землі. У зв’язку з тим, що  межі Луцька до цього часу не визначені, люди, купуючи земельні ділянки в межах міста, отримують частину ділянки на території сусідньої сільської ради. Виникає велика кількість спорів, причому Луцьк програє таке територіальне питання.

Якщо брати до уваги адмінреформу, Луцьк на цей момент програє у порівнянні з усіма обласними центрами свою позицію як територіальної одиниці. Луцьк вичерпав свої межі розбудови. Тому одним із напрямків своєї діяльності я бачу те, щоб ініціювати укрупнення міста Луцька, розширення меж його забудови.

- Що для Вас є успіх і яким повинне бути місто, щоб можна було назвати його успішним?

Мені дуже подобається та теза, яку використовує лідер «Самопомочі» Андрій Садовий. Він йшов на вибори мера Львова і хотів зробити місто таким, в якому хочеться жити. У нас є дуже хороший приклад Львова. Я б дуже хотів, щоб лучани могли також сказати, що їм хочеться тут жити. Однак наявність такої кількості соціальних і комунальних проблем у Луцьку їх, мабуть, відлякує.

Свого часу я брав участь у громадській акції, коли група активістів разом із пільговиком – дитиною війни спробували проїхатися безоплатно в маршрутному автобусі міста, як це передбачено законом про соціальних захист дітей війни. Ця категорія громадян прирівняна і має статус учасників бойових дій. Реакція водіїв була різною: частина з них говорила, що нема такої пільги для даної категорії осіб. Ми складали акти і направляли їх у міську владу. Інші водії  сприймали все нормально, пільговик їхав безкоштовно. Для цих водіїв ми склали список подяк. Щоправда, міська рада жодним чином не відреагувала на такі порушення і навіть не змінила свого рішення, щоб включити дітей війни у список категорій осіб, яким надається право на безоплатний проїзд у маршрутках міста.

Успіх для мене особисто – це вдячність людей: якщо так складеться і я стану депутатом, щоб не було соромно зустрічатися з людьми, які за мене голосували.