Віктор Чорнуха: «Живу і працюю з думкою, що найкращий свій об’єкт ще не збудував»

Почесний громадянин Луцька, голова наглядової ради ПАТ «Луцьксантехмонтаж № 536», голова правління «Організації роботодавців будівельної галузі і будівельних матеріалів Волинської області», заслужений будівельник України Віктор ЧОРНУХА називає Луцьк своєю другою батьківщиною і планує зробити його «європейською родзинкою».

– У 2003 році вам надали звання почесного громадянина Луцька. Чи пишаєтеся таким званням?
– Сьогодні я вже дивлюся на це з позиції прожитих років. Звісно, мене як людину, яка активно розбудовувала місто, брала гордість. Але ніколи не старався щось робити заради звання чи нагород. Просто завжди з великою любов’ю ставився і ставлюсь до професії, не вмію нічого робити краще, ніж будувати.

У мене в житті одна любов – це любов до професії будівельника. Тож звання знайшло мене за спосіб життя, за активну участь у житті міста, яке я дуже-дуже люблю, хоч сам родом зі сходу.

– Що вам дало звання і чи користуєтеся пільгами, які воно передбачає?
– Жодного разу не користався ні пільгами, ні самим званням. Мені воно було лише великим авансом на власне життєве кредо і спонукало до того, що треба ще краще жити і творити в майбутньому.

 – Як так вийшло, що проживаєте у Луцьку?
– Я народився і навчався в школі у невеликому селі В’язове Охтирського району на Сумщині. Але потім, коли давали направлення на роботу, обрав Львів. Після того ні разу не пожалкував, що вибрав Західну Україну. Це просто чудовий край. Але Львів я полюбив не настільки, як Луцьк, хоч прожив там більш ніж шість років. Луцьк – це дуже комфортне місто, де всі усіх знають, як в тому великому селі.

Моє життєве кредо – треба жити і працювати сьогодні так, щоб завтра всім людям дивитися в очі. Тоді в такому місті буде дуже легко жити. Запрошували на роботу назад до Львова, але відмовився. Адже дуже полюбив Луцьк, він став мені другою батьківщиною.

– Чим саме вам подобається Луцьк?
– Найбільше подобається простота стосунків між людьми. От Львів за спілкуванням був трохи важкий. Мені, на відміну від дружини, яка із радістю поїхала би жити до Львова, вона звідти родом, це місто не так сподобалося. А Луцьк я люблю за людей.

– Що хотіли б змінити у нашому місті?
– Якби була моя воля, то я не тільки в Луцьку щось міняв би (сміється). А в нашому місті був кілька разів членом виконкому і знаю, як тяжко живеться в плані фінансування різних бажань. Дуже важко, коли люди приходять до тебе, а ти їм не можеш допомогти тільки через те, що цей фактор залежить не від тебе.

Хотілося б, щоб місто формувало свій бюджет, маючи повну самостійність управління процесами. Певен, тоді Луцьк розвивався б набагато краще. Хоча за останні два роки розвиток і так покращився, бо раніше взагалі була убогість. Тож Луцьку я побажав би швидшої дії правдивого закону про самоуправління на місцях.

– Якою спорудою, що ви звели у Луцьку, найбільше пишаєтеся?
– Завжди живу і працюю з думкою, що найкращий об’єкт ще не збудував. Хоч я вже і не молодий, та маю чудового наступника – сина Ігоря. Він не зразу хотів займатися будівельною справою, але це ж професія, якій я присвятив усе своє життя, тож ми з ним порозумілися. Зараз він управляє всіма виробничими процесами, а я лише вирішую глобальні питання. Тому я мрію, що свій найкращий об’єкт ще збудую. Хоча пишатися є чим і зараз: будинки, що ми будували на Київському майдані, на Набережній, Ягодинський перехід, який вважають найкращим в Україні, а також школи, садочки. У Зимненському монастирі збудували сестринський будинок, тобто маленький готель для паломників, які приїжджають туди переночувати. Багато коштів також вклали в автозавод корпорації «Богдан», шкода тільки, що такий промисловий об’єкт в центрі міста сьогодні повністю не завантажений.

– Чого, на вашу думку, не вистачає місту в архітектурному плані?
– Скажу так, що привабливість міста все-таки мають задавати обов’язково продумані архітектурні рішення. Тобто якщо, наприклад, розглянути варіант із Старим містом, то там не має бути висотних будівель, а архітектура має відповідати тому, що збудовано 50 років тому. Якщо ми створюємо новий мікрорайон, то він теж мусить мати свій стиль. У місцях, які знаходяться ближче до центру, архітектура має бути презентабельною. Тому ми завжди попередньо спілкуємося з представниками департаменту містобудування та архітектури і даємо свої пропозиції. Щоб не будувати, вибачте, коровник в центрі міста, а гідні уваги, красиві приміщення.

– Якби ви могли створити повністю нове місто, яким би воно було?
– Нові міста у світі – це сьогодні скло і бетон. Інших технологій поки не придумали. Ті споруди, що стали популярними в США, як карткові будиночки руйнують природні катаклізми. Тому такі будівлі у нас будувати не можна, хоч вони й дешеві. За якістю матеріалів у побудові міст незамінною річчю є цегла, адже екологічно чистішого матеріалу і не придумаєш.

Якби я будував зовсім нове місто, то воно обов’язково відповідало би регіону, в якому знаходиться. От візьміть і поставте в Луцьку скляну вежу на 26 поверхів. Вона тут поки явно не впишеться. Висотні будинки – це вже боротьба за землю, а не за комфорт людей. З часом усе, звісно, зміниться, але якщо говорити про сьогодні, то я би будував у такому стилі, як ми будуємо зараз: цегла, красиві архітектурні рішення і повністю усі вимоги енергозбереження. Будинки, які я здавав за останні 10 років, були з індивідуальним опаленням. Це вже велика перемога щодо технології енергозбереження.

– Що, на вашу думку, головне у будівництві споруд: талант чи гроші?
– Головне – любити свою справу, бо все, що роблять з любов’ю, дає свої плоди. Але до тієї любові треба мати розум та уміння. Інколи потрібно не спати ночами, працювати у вихідні – це і означає любити те, чим ти займаєшся. От я планую, наприклад, від 10 до 20 пунктів на день і, якщо два з них не виконаю, то вже на себе сердитий. А якщо не доробив чогось глобального упродовж тижня, то буду хвилюватися, не спати вночі і допрацьовувати навіть у вихідні. Важливою є також система управління в колективі. Наші люди, які управляють безпосередньо будовами, о півп’ятої мають бути у нас перед очима (сміється), щоб не випили, щоб не загуляли, щоб десь не пропали. Тоді ми все нормально можемо спланувати на завтрашній день.

– Якою діяльністю ви займаєтеся зараз? Чи плануєте ще якісь проекти?
– Як голова наглядової ради вирішую всі стратегічні питання, а генеральним директором є мій син. Можна з людей взяти гроші і обманути, але ми ніколи не зірвали жодного терміну, не змінили жодної ціни і за якістю також претензій ніяких немає. Тому підтримувати таку стратегічну лінію є основним моїм завданням. Будь-яку справу можна або красиво продовжити, або її знешкодити. У плані забудови зараз багато регулює ринок. На сьогодні ми інвестували тридцять мільйонів у майбутні ділянки.

Але потрібно розраховувати свої сили, бо якщо ринок створює несприятливі умові, значить, темпи будівництва мають бути меншими. Зараз ми маємо більше продукції, ніж попиту.

– Чи хотіли б, щоб у Луцьку жили ваші нащадки?
– Тільки так. Правда, в дочки у житті був такий момент, коли вона мала працювати в Києві і житло вже там купила. Але, слава Богу, що так сталося, у столиці вона не лишилася. Зараз діти і на думці не мають кудись переїжджати. Ті краєвиди, ті красоти, які в нас є, ще недооцінені. Упевнений, що зовсім скоро Луцьк стане європейською родзинкою.

Спілкувалася Оксана ВЛАСЮК