Хто псує замок Любарта

07 Квітня 2015, 17:38
5997

Щороку стіни Луцького замку поповнюються новими написами  «Вася + Маша»

Писати на стінах – заняття некультурне і, на перший погляд, позбавлене будь-якого сенсу. До того ж якщо стіна – не в облупленому під’їзді, а офіційно визнана історико-культурною спадщиною. Проте місцеві хранителі старовини такою думкою, схоже, не переймаються. Принаймні стіни унікальної пам’ятки – Луцького замку – геть усі розписані вульгарними словами.

Увіковічнити себе… вандалізмом

Чорні й білі слова на цеглинах стіни замку Любарта помічаєш ще здалека. Спочатку видається, що це просто бруд. А підходиш ближче… «Дімусік, я тебе люблю. Таня». «Тут була Люда». «Тут були Юрчик Галя с. Лапні. Аврамчук Руслана. с. Броди». І таких «увіковічнень» – чи не на кожній цеглині. Крейдою, фарбою чи й просто видряпані.

Що це – невинне бажання закарбувати себе в історії чи вандалізм, псування культурної спадщини? Чи банальний недогляд тих, кому законом наказано стежити за порядком в історико-культурному заповіднику?

Відповідального за списані стіни замку серед чиновників годі знайти. Начальниця управління культури Луцької міської ради Тетяна Гнатів чесно зізналася, що в замку давно не була і помальованих стін не бачила. «Із боку ринку футбольні фани нанесли малюнки. Їх пробували витерти, але фарба вже в’їлася в стіну. І все ж до Великодніх свят поставили завдання все це привести до ладу. Дирекції заповідника треба більш ретельно стежити за ситуацією», – зазначила чиновниця та зауважила, що державний історико-культурний заповідник не підпорядковується міській раді.

Представники обласної влади особливої загрози в настінних написах не бачать. «Це псує зовнішній вигляд замку, але не є руйнуванням чи пошкодженням. Думаєте, це становить загрозу для пам’ятки? Написи можна замалювати, вони не впливають на несучу здатність стін», – прокоментував ситуацію заступник начальника управління культури Волинської облдержадміністрації Віталій Стрільчук.

Хто відповідальний

Закон не дає чіткого розуміння, де межа між пошкодженням об’єкта культурної спадщини та настінним написом. Ознака, за якою пропонують визначати, чи було нанесено шкоду – «втрата автентичності». Проте критерій – доволі сумнівний, адже автентичність Луцький замок може не втратити навіть, приміром, після бомбардування.

Втім, Кримінальний кодекс попереджає: пошкодження об’єктів культурної спадщини – карний злочин (ст. 298). Оскільки Луцький замок – пам’ятка національного значення, то і відповідальність за це – немала: позбавлення волі на строк до п’яти років.

Загалом відповідальність за збереження замку несе адміністрація Луцького державного історико-культурного заповідника. Саме з нею укладено так званий охоронний договір – документ, яким визначаються правила використання та збереження об’єктів культурної спадщини.

«Заповідник не має можливості поставити біля кожної стіни працівника, щоб контролювати, чи не малюють на стінах. І не маємо можливості поставити біля брами працівника міліції, щоб обшукував кишені», – пояснює ситуацію директор історико-культурного заповідника «Старий Луцьк» Павло Рудецький.

Службовець каже: щодня зіштовхуються із невихованими відвідувачами. «Міліцію викликаємо кожних вихідних, – розповідає Рудецький. – Люди хамлять, порушують громадський порядок, не кажучи вже про написи на стінах. Щоранку приходимо в замок, а міст просто закиданий сміттям. Це все – виховання людей. Проблема не тільки в тому, що система охорони дуже дорога і ми не можемо собі дозволити встановити відеокамери, щоб проглянути всі мури й закутки. Проблема також в тому, що молодь треба виховувати, пояснювати. А це має робити не дирекція заповідника, а школа, сім’я, засоби масової інформації».

Написи як історія

Місцеві краєзнавці, проте, вбачають у написах на стінах не тільки шкоду. Адже замок стоїть не одне століття, і шкрябати по його стінах почали давно. Тож частина написів сьогодні – матеріал для роботи істориків.

«Найбільша кількість написів знаходиться на стіні між Владичою і Стировою вежами, – каже луцький краєзнавець Олександр Котис. – Там цегла просто всипана ними». Мабуть, тому, що ця частина завжди виходила на поле, де ніколи не жили люди.

«Цікаво, що кириличних написів до другої половини ХХ століття майже нема, – зауважує дослідник. – Геть мало – з ХІХ століття. Все інше – польське і старіше. Як правило, люди видряпували свої ініціали і рік. Інколи точну дату. Цікаві й шрифти. Місцями трапляються дуже гарні написи. Нецензурщини нема. Можна навіть віднайти написи відомих людей. Є напис сестри Лесі Українки Ольги Косач від 1891 року».

Водночас Олександр Котис впевнений, що не можна допускати, аби люди масово почали лишати написи, прикриваючись тим, що в майбутньому це стане слідом історії.

*   *   *

Утім відчистити стіни замку від вже нанесених написів не так просто. Шліфувальна машина чи новий шар фарби – це нове втручання в цілісність об’єкта культурної спадщини.

«З написами я нічого не робив би, – вважає Олександр Котис. – Стирати чи видовбувати – не треба. Тим більше – замальовувати. Лишити вже, як є. Просто стежити, щоб такого більше не відбувалося».

Директор заповідника Павло Рудецький обіцяє пошукати способи, завдяки яким можна вивести написи, не пошкодивши стін. Та всі солідарні в одному: головне – знайти спосіб, як уникнути появи нових написів.

Людмила ЯВОРСЬКА

Фото Влада КАРДАША, Олександра КОТИСА

1

3
Напис, залишений у 1891 році на стіні Луцького замку Ольгою Косач – сестрою Лесі Українки
Напис, залишений у 1891 році на стіні Луцького замку Ольгою Косач – сестрою Лесі Українки

1

1

29/03/2024 Четвер
28.03.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром