Йосип Струцюк: «Мої нащадки приречені жити у Луцьку»

Почесний лучанин Йосип Струцюк якраз закінчує нову книгу, а у вільний час, не зважаючи на поважний вік (81 рік), полюбляє спілкуватися із шанувальниками своєї творчості у соціальній мережі Фейсбук. Стверджує, що старається відповідати на всі повідомлення і завжди відкритий до дружби.

Письменник, збирач пісень та заслужений діяч мистецтв України Йосип Струцюк отримав звання почесного громадянина Луцька 8 вересня 2011 року. З того часу, говорить, в його житті великих змін не відбулося.

– За заслуги у якій сфері вам надано звання почесного громадянина Луцька?

У постанові зазначається: «За активну громадянську позицію, самовіддану творчу працю, вагомий особистий внесок у літературно - мистецьке життя міста, відродження національної думки, значні здобутки у писемній творчості та публіцистиці, а також з нагоди 20-ої річниці Незалежності України присвоїти звання «Почесний громадянин міста Луцька» Струцюку Йосипу Георгійовичу, заслуженому діячу мистецтв України, члену Національної Спілки письменників України, лауреату Міжнародної літературної премії імені Богдана-Нестора Лепкого.

– Чи гордитеся Ви своїм званням?

Якби був молодшим, то, може, й був би у піднесеному стані, але я вже встиг багато чого набачитися, не мало переосмислити. Звичайно, коли стоїш у шерензі по-справжньому  почесних - тобі, без сумніву приємно, а коли в тій шерензі  – що таїти – трапляються відхилення (обійдуся без ідентифікації одіозних у минулому  імен), то… Але це стосується не лишень почесних громадян міста..

– Що дало Вам таке звання? Чи користуєтеся пільгами, що їх гарантує звання?

Мені здається, що наші пільги переважно декларативні. З усіх користуюся (і то не завше) безкоштовним проїздом окремими видами міського транспорту при пред’явленні посвідчення. Зрозуміло, про безкоштовне медикаментозне забезпечення для почесних  за рецептами лікарів мова і раніше не йшла, а зараз тим паче.

– Чи живете Ви у Луцьку?

А де ж мені мешкати, як не в Луцьку? Тут мені добре пишеться. Недалеко від Луцька протікає  річка, яка нагадує мені річку мого дитинства на Холмщині. Це – Чорногузка. В Луцьку я навчався в педагогічному інституті ім. Лесі Українки, працював у Волинському краєзнавчому музеї, кількох газетах, обласній раді по туризму і екскурсіях, обласному Будинку народної творчості, був журналістом і режисером народної кіностудії. Я не раз пробував міняти місце проживання, але повертався до Луцька. Отже, це місто я вже не покину, хоч «у тому Луцьку, кажуть, – все не по-людськи: кругом – вода, а в середині – біда». Одначе головна біда міста не від води, а від нас самих.

-  Чим Вас приваблює наше місто?

Луцьк приваблює старими, хоч ще не завжди впорядкованими вуличками,  фортецею над Стиром. Горджуся, що причетний до того, що саме в нашому місті після довгих поневірянь і скитань зупинилася ікона Божої матері з Холма, тішуся талановитою волинською  молоддю. А я це знаю не з чужих уст.

 – Що б хотіли б змінити у місті?

Пройдіться по вулицях і під’їздах. Порядок у них далеко не завше від владоможців залежить, а й від нас самих. Істина проста: не треба смітити – то й прибирати не потрібно буде. Не треба брехати, то й більше вірити один одному будемо. Перед виборами не треба з чужих рук брати подачки, щоб не нарікати потім на тих обіцяйлів. Треба менше прислухатися до того, хто багато говорить, а більше приглядатися до того хто що робить. Щоб змінити  місто, в першу чергу мусимо міняти себе.

– Чи хотіли б Ви, щоб у Луцьку жили Ваші нащадки?

Мої нащадки не мають маєтків за кордоном і грошових вкладів у швейцарських банках – отже, приречені тут, саме тут жити. І хоч нам дуже важко – сподіваюся: ми таки виборемо українську Україну на нашій (і своїй) землі!

Оксана ВЛАСЮК