Корона для Вітовта, або як історики шукають зерно правди коронації князя на Луцькому з’їзді монархів

У 2019 році Луцьк буде святкувати 590 річницю проведення Луцького з’їзду монархів. Подія пов’язана з питанням коронації князя Вітовта, яка так і не відбулась. Це історичне питання має багато «білих плям». Дослідники та історики з різних країн намагаються вирішите це питання і знайти зерно правди. Що ж сталось на Луцькому з’їзді, чому Вітовт так і не був коронований?

Одним із таких дослідників є білоруський історик Геннадій Левицький, який в своїй книзі «Велике князівство Литовське» спробував пролити світло на питання коронації Вітовта. Для того, щоб ознайомити лучан з позицією історика приводимо кілька цікавих цитат з розділу із книги, яка присвячена подіям в нашому Луцьку. Автор розповідає не лише про коронацію, а й важливі політичні питання, які піднімались на з’їзді.

«На схилі років Вітовт розвинув бурхливу діяльність, метою якої було перетворення Великого князівства Литовського в королівство і отримання корони. Він звернувся з цим проханням до імператора Священної Римської імперії Сигізмунда. Час було вибрано вдало: Сигізмунд вів важку боротьбу з гуситами і турками, а тому сам потребував союзників, допомоги та підтримки. У 1429 році в Луцьку відбулася зустріч трьох володарів: імператора Сигізмунда, короля Владислава-Ягайла і великого князя Вітовта. По всьому видно, що Сигізмунд дуже розраховував на союз з Вітовтом; якщо Рим і католицький світ ставилися до православних християн як до схизматикам і навіть єретиків, то з вуст імператора було озвучено зовсім інша думка».

Князь Вітовт, зображення 1836 року

Білоруський дослідник цитує імператора Сигізмунда такими словами «Я квапив папу [римського], щоб він скликав собор для примирення з гуситами і для перетворення церкви; відправлюся туди сам, якщо він погодиться; А якщо він не погодиться, скличу собор власною моєю владою. Не повинні нехтувати також і об’єднанням з греками, тому що вони сповідують одну з нами віру, відрізняючись від нас тільки бородами і в той же, що священики у них одружені. Але цього, однак, не повинно ставити їм в порок, тому що грецькі священики задовольняються одною жінкою, а латинські тримають їх по десять і більше».

Автор повідомляє, що такі слова імператора викликали невдоволення делегації поляків, серед яких було багато духовних осіб «Бідолахи не знали головного: за їх спиною успішно йшли переговори про визнання Вітовта королем литовських і руських земель. Імператор дав згоду на появу в Європі ще одного королівства; більш того, їм з Вітовтом вдалося домогтися схвалення цього акту з боку слабовільного Ягайла».

Білоруський дослідник так характеризує атмосферу, яка панувала під час з’їзду в Луцькому замку в 1429 році «Коли всі обставини того, що відбувається в Луцьку стали відомі полякам, то останніх вразив шок від того, що мрія про приєднання Литви і Русі, до якої вони просувалися не один десяток років, за яку пролили багато польської крові, рушиться відразу - причому в цьому є вина їх власного короля. Лояльне ставлення імператора Сигізмунда до православ'я в цьому світлі здалося натяком, що слід забути про плани звернення православних Великого князівства Литовського в католицьку віру. Світські і духовні імениті вельможі лаялися як шевці, дісталося всім, і королю в тому числі. «Хіба ти нас потім сюди покликав, щоб бути свідками відділення від Польщі таких знатних володінь?» - запитували Владислава польські вельможі. Після всього обурені поляки залишили Луцьк; король, покинутий усіма, найближчої ночі біг слідом».

Багато хто намагався відмовити Вітовта від коронації. Одним із таких був краківський єпископ Збігнєв Олесницький.

Автор так цитує промову єпископа до Вітовта «Знай, що корона королівська швидше зменшить твою велич, ніж підійме: між князями ти перший, а між королями будеш останній; що за честь в похилих літах оточити голову невеликою кількістю золота і дорогих каменів, а цілі народи оточити жахами кровопролитних воєн?».

Що ж відповів Вітовт єпископу? Мудрості йому було не позичати….

«Ніколи у мене і в голові не було наміру стати незалежним королем; давно вже імператор переконував мене прийняти королівський титул, але я не погоджувався. Тепер же сам король Владислав зажадав цього від мене; поступаючись його благань, підкоряючись його наказом, я дав публічно свою згоду, після чого ганебно було б для мене відректися від свого слова».

Поляки були тривозі і після довгих нарад знову послали послів до Вітовта. Посли здивували Вітовта пропозицією прийняти польську корону, яку поступався йому Ягайло, і по старості років вже відчуває себе нездатним до правлінню. Вітовт відповів, що вважає мерзенним справою прийняти польську корону, забрати її у брата, і додав, що сам не стане більш домагатися королівської корони, але якщо її надішлють, то не відмовиться прийняти.

Поховання Вітовта, мініатюра 1443 року

Білоруський історик Геннадій Левицький вважає, що Вітовт відмовився від польської корони бо, як і Ягайло, був на той час старим, і перспектива стати «каліфом на годину» великого князя не влаштовувала. Польський трон для Вітовта був би одночасно і кінцем Великого князівства Литовського як незалежної держави. Він вважав за краще стати першим королем Литви і Русі, тоді Польща навряд чи б змогла поглинути його державу. В останній рік життя Вітовта боротьба за литовську корону розгорілася з неймовірною силою. Вітовт узяв зі своїх бояр клятву вірності на випадок, якщо доведеться воювати з Польщею, і почав зміцнювати замки. Був призначений день коронації Вітовта на свято Успіння Богородиці. Однак корона від німецького імператора не встигла прибути до цього дня, і коронацію перенесли на свято Різдва Богородиці. Були розіслані запрошення, в тому числі його отримав і великий князь Московський, що був онук Вітовта.

«У відповідь поляки розставили по всьому пограниччю сторожові загони, щоб не пропустити корону у Вільно. Їм пощастило: на кордоні Саксонії і Пруссії були захоплені посли від Сигізмунда, які везли грамоти про присвоєння Вітовта королівського титулу, а також звістка, що корона рухається слідом. На полювання за нею пішли три польських лицаря з загоном воїнів, що присягнулися перехопити корону, хоча б за нею довелося відправитися на край світу. І посольство Сигізмунда, бачачи неможливість дістатися до двору Вітовта, повернулося назад разом зі злощасної короною. Звістка про це жахливо засмутила Вітовта, він розболівся, проте надія продовжувала жевріти в старому – вона піде тільки разом з життям. Він розумів, що прибуття корони у Вільно залежить виключно від поляків, і тому запросив в гості польського короля. Знаючи свого слабовільного двоюрідного брата, Вітовт розраховував вирвати у нього згоду на коронацію і пропуск відсутнього для цього заходу реквізиту».

Вітовт помер 27 жовтня 1430 роки; головною причиною смерті вважають тяжку скорботу про нездійснених наміри».

Переклала Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО

Читайте також: Легенди Луцька, або як Вітовт доньку заміж видавав

Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Район.Луцьк» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу телефонуйте +38 066 413 29 28 або пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

Дізнавайтесь останні новини Луцька першими.

• Новини Луцька за сьогодні;
• Новини Луцьк.

Стежте за нами у Twitter, Google+ та Instagram. Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!