Тарас Літковець про події на сході: «Це буде заморожений конфлікт під гаслом «ні миру, ні війни»

24 Листопада 2015, 13:14
4207

Луцький політолог, журналіст та викладач Східноєвропейського національного університету Тарас Літковець місяць тому повернувся із зони бойових дій. На сході лучанин був першим заступником командира 17-го окремого батальйону, який дислокувався у містечку Дзержинськ неподалік Горлівки.

В зоні антитерористичної операції Тарас Літковець перебував з березня до жовтня цього року. За цей час він змінив своє уявлення про війну, краще зрозумів її причини та місцевих мешканців.

Район.Луцьк записав ключові тези із розповіді про події, які назавжди змінили нашу країну.

Джерело volyn.tabloyid.com
Джерело volyn.tabloyid.com

***

До життя на фронті я призвичаювався, мабуть, щодня. Адже важко звикнути до таких екстремальних умов проживання. Перші дні – найважчі психологічно, далі стало легше. Не найкращими були й побутові умови.

***

Там ти живеш у постійному відчутті загрози, постійна напруга. Ти не знаєш, коли почнеться артилерійський, чи танковий, чи мінометний обстріл… Їдеш дорогою в УАЗику і думаєш: «Наїдеш чи не наїдеш на міну». І так постійно.

***

Як правило, обстріли відбувалися щоночі. Вдень – найменше. Пора затишшя – ранок: з 9:00 до 13:00 було спокійно. О 4-й ранку у сепаратистів мінявся караул і вони, як то кажуть, давали «прощальний залп» і йшли відпочивати.

***

За той час, який я провів на передовій, у нашому батальйоні загинуло 19 бійців. Поранено понад 150, з яких більше 40 комісували за станом здоров’я, тобто вони отримали тяжкі поранення.

***

Одна справа керувати студентами віком 17-23 роки, а інша – зрілими чоловіками, яким вже 35-55 років. Це вже сформовані особистості. Тому вибудовувалися інші стосунки, інший рівень взаєморозуміння, субординації. Порівнювати не варто ці речі. Хоча на фронті жартували і запитували постійно: «Де легше керувати: тут чи вдома студентами?» Я відповідав жартома, що студентами, адже вони вживають менше спиртного. Бо там, на війні, проблема алкоголізму дуже серйозна, я навіть сказав би, що одна з домінуючих.

***

Якщо подивитися статистику трирічної давнини, то одні з найвищих заробітних плат були саме на сході – у Донецькій та Луганських областях. Так як військовослужбовці є зі всіх регіонів України, навіть з Криму та Севастополя, то всі порівнювали цю місцевість зі своєю. З’ясувалося, що багато хто був переконаний, що якщо зарплати на сході високі, то й люди відповідно добре там живуть. Але це зовсім не так. Війна зробила всіх бідними. Всі, хто мав значний капітал, великі гроші, втекли, переважно ця категорія населення повиїжджала у Росію або Крим. Решта – зубожіє.  

Зі сторінки у Facebook Тараса Літковця
Зі сторінки у Facebook Тараса Літковця

***

З початку військового конфлікту там нічого для покращення умов життя населення не відбувається: дороги не ремонтуються, освітлення немає. Я за весь цей період лише один раз бачив інспекторів ДАІ. Натомість люди залякані, дезорієнтовані. Фабрики, заводи зруйновані, нічого не працює. Гірничий коледж стоїть пусткою: вхід забитий навхрест дошками. Тролейбусні лінії є зверху, але коли підіймаєш голову, то бачиш, що мережі поржавіли, тролейбуси тепер там не їздять. Дуже мало зовнішньої реклами.

***

Коли я розмовляв із місцевими та запитував про їхній рівень статків у минулому, то з’ясував, що до війни у достатку жили лише ті, хто був «при годівниці», тобто на керівних посадах, бо вони могли красти, та ті, хто були на вершині піраміди промислового виробництва. А робітники отримували дуже мало: кілька тисяч гривень.

***

На сході населення переважно проживає в агломераціях: є місто, наприклад, той самий Дзержинськ, а навколо нього багато поселень. За цим принципом і розвивається всі навколишня інфраструктура. Наприклад, в одному районі є школа, поліклініка, дитсадок і більше нічого. Був навіть випадок, коли приїхали волонтери, хотіли оселитися в готелі, а його просто у селищі немає. Особисто для мене це було дивною ситуацією.

***

Ціни нижчі, ніж у нас. Люди на сході «живуть з базару», якщо так можна сказати. Серед населення високий рівень безробіття , вони погоджуються на будь-яку роботу.

***

Міста Донецької області мають зовсім іншу архітектуру, адже вони розвивалися у 30-50-х роках. І якщо Володимир-Волинський має понад 1 000 років, Луцьк – понад 900, то у них більшість міст мають 100, максимум 150 років. Ще впадає в око й те, що всі міста мають комуністичні назви: Дзержинськ, Ленінське, Артемівськ, Кірово – там нормальних назв немає. Наразі тривають розмови про те, щоб перейменувати деякі населені пункти, але місцеві не у захваті від цієї ідеї. Кажуть, що не хочуть аби Дзержинськ називався Щербинівка, хоча пам’ятник йому (авт. – Феліксу Дзержинському ) демонтувала, а постамент пофарбували у синьо-жовті кольори.

***

Сказати, що місцеве населення страшно нас любить, я так не сказав би. Якщо бути політкоректним: 50х50. А по ту сторону, ворожу, нас там 90% відверто і щиро ненавидять. Хоча й є наші прихильники, абсолютно щирі патріоти, які допомагають нашим військовим.

Зі сторінки у Facebook Тараса Літковця
Зі сторінки у Facebook Тараса Літковця

***

Серед бійців є багато добровольців із Луганської та Донецької областей. Я був дуже здивований, що вони всі вільно спілкуються українською мовою.

***

В антитерористичній операції беруть участь кілька відомств: Служба безпеки України, Державна прикордонна служба, Міністерство внутрішніх справ, Національна гвардія і армія. Юридично Збройні сили України йдуть як допоміжна сила, яка іншим допомагає у виняткових випадках. На практиці маємо іншу ситуацію: передова – це тільки армія, за 10-15 км у нас за спиною стоять прикордонники та нацгвардія, перевіряють документи, багаж і контрабанду і десь там вкінці інші міністерства.

***

Побутові умови військових на передовій далекі від домашнього комфорту, але все можна облаштувати пристойно. Складно лише забезпечити нормальну вентиляцію. Я, до речі, бачив землянку, біля якої хлопці квіти вирощували. Але ж ми повинні розуміти, що життя у землі не може бути приємним.

***

До нас постійно приїздили волонтери – із Києва, Полтави, Кіровограда, Харкова. Привозили все: техніку та електроніку, одяг та харчі. Було й таке, що приїздили медики, стоматологи і психологи. Вони брали відпустку за свій рахунок і їхали в зону АТО, щоб надавати медичну допомогу.

Джерело hroniky.com
Джерело hroniky.com

***

На фронті буває всіляке: одного разу куля попала у серце солдатові, але вона пройшла наскрізь і він, на щастя, залишився живий. Хлопець чотири місяці пролежав у госпіталі. Потім розповідав, що його показували студентам з навчальною метою. А бувало й таке, що ніби поранення нескладне, а людина залишалася калікою. 

***

Був у нас і курйозний випадок. ДНРівець, який працював у їхній поліції у підрозділі МНС, їхав до своєї тещі, заблукав та приїхав просто до нас на блокпост. Ми його відразу взяли у полон, а через кілька днів на «Українській правді» прочитав про те, що СБУ провела суперсерйозну операцію із затримання цього «мнсівця». Наші тоді обурювалися, але потрібно розуміти, що так часто роблять.

***

У травні цього року приїхали десантники із сусіднього підрозділу і кличуть мене. Я підійшов, а переді мною стоїть мій колишній студент Микола Окуневич. Він почав зі мною розмову, але у формі мене відразу не впізнав, аж поки я сам не зізнався. Але, на жаль, не було часу на розмови. Тоді подумалось, що бувають і такі зустрічі із земляками.

***

Якби мене попросили за день до того, як я поїхав в зону АТО, зобразити 100 варіантів того, якою я бачу цю війну, то я,  напевно, перебрав би всі можливі, але все одно не вгадав би. Тепер я це розумію.

***

Я як політолог розумію, що ця війна надовго, поки не видно її кінця і краю. Конфлікт затяжний, хоча з вересня припинилася фаза активних бойових дій. Режиму припинення вогню більш-менш дотримуються обидві сторони, однак з боку ДНР є постійні провокації. Тому у найближчій перспективі це буде заморожений конфлікт під гаслом «ні миру, ні війни», щось на зразок Придністров’я.

***

За цей рік ми не наступали, не відвоювали там жодного квадратного кілометра, ми стояли у глухій обороні. Якби ми звільняли ці території, було б в десятки, а той сотні разів більше жертв. Це було б дуже криваво. Мабуть, наступати потрібно було ще рік тому, не відтягувати. На разі ситуація знаходиться у глухому куті.

***

Росія зупиниться там, де її зупинять. Якби на Донбасі не було війни, а ми там не чинили опір, то, як вони кажуть, «Киев – матерь городов русских» вже б давно був у складі Росії. Вони прийшли би нас рятувати від «Правого сектору», «Свободи», вони захищали би «рускій мір», російську мову, одним словом, знайшли б, що рятувати, від чого захищати. Ми вже воювали б на Волині чи в Тернопільській області. Росія – це постійний агресор, якого можна зупинити лише силою, тому що мову демократії ця країна, Кремль, не розуміє.

***

Дуже часто у нас у всьому звинувачують лише одного Путіна. Але я кажу, що, коли його не стане, знайдуться десятки інших, гірших за Путіна. Не потрібно персоніфіковувати, варто усвідомити, що це держава ніколи не була миролюбною, хай як вона називалася у різні часи. Українці мають бути готовими, що через 10-15 років Росія знову нападе і конфлікт розгориться з новою силою.

***

Це безперечно гібридна війна. Важко зрозуміти, хто з ким воює: українці з українцями, чи все ж з росіянами. У наших армій схожа зброя, схожа амуніція, часто солдати розмовляють однією мовою, але знаходяться по різні боки лінії фронту. Важко розібрати, хто за кого. В свою чергу Росія категорично відмежовується від участі у збройному конфлікті на сході України, попри всі докази. Ми навіть жартували, що трактористи та шахтарі вміють дуже влучно стріляти з артилерії й танки гарно водять. До речі, не можна за місяць цьому навчитися, потрібні роки спеціальної підготовки.

***

Після повернення з фронту до мирного життя звикати і важко, і ні. Мабуть, у мене процес ще триває. Я приїхав з Києва маршруткою, вийшов на Соборності й вирішив пройтися пішки. Був вечір, навколо все світилось, повно політичної реклами, ходили люди, тоді я подумав: «Значить, у нас все добре». Лучанам дуже пощастило, що вони не живуть у війні.

Після повернення з фронту Тарас Літковець постійно перебуває у центрі уваги колег та громадськості
Після повернення з фронту Тарас Літковець постійно перебуває у центрі уваги колег та громадськості

***

На сході все не так. Місцеві розповідають, що йде бій і залітають на територію проживання людей снаряди і ракети. Матері ходять цілу ніч навколо своїх дітей, аби їх вберегти, а ховатися просто нікуди, особливо якщо живеш у багатоквартирному будинку. Був трагічний випадок: хлопчики пасли кіз, це було у червні місяці, і біля них впав снаряд, діти отримали осколкові поранення. З ними все гаразд, але ви можете уявити, у якому стані перебували батьки?

***

Там сіра буденність, дуже все сумно… а тут народ живе, радіє, продовжує веселитися і це добре. На війну краще дивитися по телевізору.

Розмовляла Олена ЛАУЩЕНКО

Коментарі
24 Листопада 2015, 16:57
Дуже гарна стаття і що особливо вразило, то це висновок нашого політолога.На привеликий жаль,але я чомусь вірю в ці не над-то приємні перебачування..І в такий нелегкий для всіх українців час, нам мирним людям які дійсно не можуть зрозуміти жах війни та розрухи, старатися більше цінити все те що ми маємо у сьогоденні, бо ми не можемо знати що нас чекає завтра..Потрібно не забувати казати своїм близьким,коханій людині як ми любимо їх.Цініть це життя...
24 Листопада 2015, 20:35
Взагалі Тарас- диво із див, щасливі батьки що мають такого сина і щаслива його дружина: слухала його не раз на всяких нарадах, семінарах і т.д. Молодець! Володіє аудиторією,красивий сам, інтелігентний, приємний голос і простий ніби у спілкуванні, не заносить його з розумними фразами, висловлюється майже побутовою мовою чим особливо підкуплює, навіть хто дрімав до того часу на нараді, то просинався, коли Тарас брав слово...А що вже розумний!!!!Молодець, що повернувся живим!!!!!!!!!!
Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром