Старожил «СіД ФМ» Роман Вербич: «На радіо головне – не голос, а мозок. І підвішений язик»

Коли Романа Вербича запитують, як він прийшов на радіо, він відповідає, що… двома ногами. Діло було 12 років тому – якраз коли створювалося радіо СіД FM. Дізнався Роман Вербич про вакансію завдяки оголошенню у газеті «Сім’я і дім».

«У газеті працював мій батько. Одного разу приніс додому один примірник. Усі все тягнуть додому. (Сміється, – авт.) Там я побачив оголошення про те, що набирають людей на радіо. Прийшов на співбесіду – так і потрапив на роботу», – каже Роман.

Роман Вербич – радійний жайворонок. Його голос найчастіше можна почути у ранковому ефірі. Але, зізнається ведучий, так було не завжди.

«Раніше мені більше подобалися вечірні ефіри. Поспати любилося. Але в процесі свого радіожиття я змінився. Вимушені обставини перетворили мене у жайворонка», – ділиться радійник.

Але додає, що він – не чистий жайворонок: «Мені абсолютно це не заважає час від часу бути совою. Мій син вигадав новий термін – сойворонок».

«Ранок підйому» на СіД FM ведучі роблять насиченим інформаційно та музично. По той бік радіоприймача також відчувається відповідний драйвовий настрій – заряд енергією на цілий день.

«В ефірі я намагаюся не просто щось ляпнути, а донести якусь думку. Не відбити годину, не сказати «Добрий день, я – олень!» – розповідає Роман Вербич.

Ведучий радіо СіД – дуже відповідальний. Каже, що ніколи роботу не просипав.

«Можу навіть вночі прийти на радіо, подрімати, але ефір ранковий все-таки провести, – зізнається».

Але екстремальні випадки все ж трапляються. Одного разу, наприклад, на радіо зник інтернет.

«З погодою у таких випадках у мене взагалі немає проблем. На вулицю подивився – приблизно зорієнтувався. В ефір можна вийти і без інтернету. Є ж голова», – запевняє радіоведучий.

Один з улюблених проектів Романа Вербича, реалізованих на радіо СіД, – «Заспіваймо пісню веселеньку».

«Його ми творили із найкращим, на мою думку, звукорежисером Антоном Кондратюком. Я брав якусь пісню і по репліці стібав тексти пісень. Благо, в нас поле для діяльності – обширне. Обирати було, як кажуть, до вибОру, до кольОру», – згадує Роман Вербич.

Радійників важко назвати людьми зі стабільним графіком. От і Роман Вербич має у своїй біографії своєрідний рекорд: одного разу на роботі пробув понад добу.

«Ми переходили на цілодобовий ефір, тому напередодні цілу ніч писали нові джингли, анонси, концепції програм. І о 7-й ранку стартанули із новою програмою. В ефірі після безсонної ночі говорив із самого ранку до 15-ї години. Після цього вже з полегшенням вирішив піти додому. І по дорозі телефонує мені шеф – що за годину треба взяти інтерв’ю. Ну, що робити? Повернувся і далі працював», – розповідає Роман.

Попри стереотипні уявлення, ведучий СіД FM вважає, що у роботі на радіо голос – не найбільш важливий.

«Голос має другорядне, якщо не третьорядне, значення. Важливо насамперед – наповнення. Те, що ти несеш людям. Тому на радіо головне – не голос, а мозок. І підвішений язик», – міркує радіоведучий.

Романові Вербичу важко зрозуміти, як це – ходити на роботу і її не любити. І справді: робота на радіо приносить масу задоволення і позитиву. Кумедних історій та моментів за час радійної праці на СіД FM було чимало.

«Було, що матюкалися в нас в ефірі. Слухач комусь переказував привіт – говорив гарно і чемно. А потім – швидко заматюкався. Ясно, що це прямий ефір – я забрав мікшер швидко. Але ж слово – не горобець! Матюк одразу полетів радіопростором».

«Якось ведуча, читаючи новини, смішно обмовилась, причому двічі. Новина була про те, що у Рожищі когось обстріляли гумовими кулями. І от, дійшовши до цього словосполучення, ведуча читає «кумові гулі». Потім намагається виправитися, читає ще раз, й знову в ефірі звучить «кумові гулі», – пригадує Роман Вербич.

Колись, вийшовши на зміну у вівторок після вихідного у понеділок, почав вітати людей з початком робочого тижня. Так тривало десь до одинадцятої ранку, поки якась слухачка не подзвонила й попросила передати ведучому, що сьогодні вівторок, а не понеділок.

Якось Олег Скрипка перекинув у нас в студії чайник, слухачі цього не почули, але нам запам’яталось. Бувало, що забували опускати мікшер й слухачі чули, про що мовилось поза ефіром. 

Ще пам'ятаю, як оголошували одного разу Павла Зіброва. Ім'я виконавця було записано українською, а назва композиції – російською, от і вийшло: Павло Зібров – Жене, – поділився смішними спогадами Роман Вербич.

Анастасія ПЕРЕДРІЙ, «Сім’я і дім