Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Ті, хто прийшов послухати романтичні історії
Ті, хто прийшов послухати романтичні історії

ТОП-7 романтичних історій, які відбулися в Луцьку. ФОТО

10:10 15.02.2018
844

Дослідниця історії Оксана Штанько розповіла лучанам під час екскурсії сім романтичних історій, які відбувалися в ранній модерний час, проте й інші епохи вона не оминула увагою.

«Я дуже люблю Луцьк і романтику в історії Луцька, і сьогодні розкажу про неї на екскурсії», – зазначила на початку Оксана Штанько.

Екскурсію розпочали від мурів Луцького замку, де дослідниця історії повідала про шляхтича Данила Братковського, людину цікаву, творчу та неординарну. Він у 1697 році в Кракові видав книжку «Світ по частинах розглянутий».

«Розповідаю про нього, бо важливо піднімати з глибин історії постаті, які відіграли чималу роль у поступах наших волинських теренів», – зауважила Штанько.

Але оскільки напрям екскурсії був романтичним, вона зачитала декілька його віршів, в яких автор цікаво писав про жінку, але висвітлював її в різних іпостасях: і в хорошій, і в поганій. Писав він і про покірну жінку: «Покірна жінка все мужу прощає, поки за чуба його не впіймає. Тоді полічить вона йому зуби – з любові лупить, бо дуже вже любить», і про добру: «У всьому добру жінку, любий брате, і поміж тисяч важко відшукати; та все ж і добра трапитися може, адже знаходять поміж терном рожі».

Оксана Штанько розповіла, що Данило Братковський був одружений двічі.

Про першу його дружину відомо мало, натомість про другу він згадує у своєму заповіті. Йому було важко покидати своїх дітей і дружину, тому просив не тільки подбати про своїх дітей, яких вони народили в шлюбі, а й про старших. А також попросив забрати у книгарні чоловіка, який видав його книжку у Кракові, примірники. Стратили його, за інформацією Самійла Величка, 1702 року посеред Ринкового майдану в Луцьку.

«Скажу ще те, що з замком Любарта пов’язано досить багато романтичних історій, навіть сьогодні», – додала Оксана Штанько.

Наступною локацією, яку відвідали гості екскурсії, був монастир бригідок у Луцьку.

Від кінця XIV століття в Луцьку поетапно з’являлися різні католицькі ордени. У 20-х роках XVІІ століття з’явився ще один, але з жіночим обличчям – це були сестри-бригідки. Князь Альбрехт-Станіслав Радзивілл віддав свій палац і певний грошовий фонд сестрам-бригідкам на спорудження їхнього монастиря. І одного разу з ними трапилася дуже цікава історія. Один із волинських шляхтичів Яловицький знайшов дуже цікавий і оригінальний спосіб психологічного тиску, аби відібрати у черничок, цих бригідок, територію, яка їм припала до душі. Він 1 січня 1649 року, підбуривши своїх слуг і добряче підпивши в шинку на території окольного замку, розвів вогонь, покликав місцевих луцьких музик і влаштував «дискотек»у під вікнами черничок. Ці чоловіки закликали їх до танцю, але вони були набожні, і їм не можна було виходити. Проте їм було дуже цікаво.

Дуже курйозною ситуація виглядала наступного дня, коли настоятелька цього чернечого ордену прийшла до суду і скаржилася, що її черниці зранку замість того, щоб побожно стояти на службі Божій, підпирають стіни, тому що попри заборону надивилися, як танцюють шляхтичі.

Опісля всі перейшли до іншого місця – будинку, в якому декілька років поспіль два періоди свого життя мешкала сім’я Косачів. Оксана Штанько зупинилася тут на поважній постаті Лесі Українки. У неї була любов не тільки до свого народу, поезій, а й до чоловіків.

Найбільшим коханням Лесі Українки, як стверджують літературознавці, був Сергій Мержинський. З ним вони познайомилися далекого 1900 року в Ялті. Вони обоє хворіли на туберкульоз. І Леся до кінця його життя була поруч із ним. Леся дуже кохала цього чоловіка, адже не кожна жінка буде залишатися з хворою людиною до кінця його днів. Як відомо, Леся Українка поему «Одержима» за одну ніч, коли доглядала свого коханого.

Варто додати, що таких теплих слів, які вона писала Мержинському, Леся не писала більше нікому. Наприклад, «все все покину, і до тебе полину, мій ти єдиний, мій зламаний квіте». Дуже сумно, що їм не вдалося реалізувати свої почуття.



Оксана Штанько зазначила, що колись локацію, яку куди далі повели екскурсантів, називали пеклом. А чому? Далі в розповіді.

Це приміщення, кам’яничка, знаходилася на території дуже старого міста. Називали її пеклом тому, що там діяло казино, але не тільки. Також це був дім розпусти.

Далі екскурсанти й дослідниця історії помандрували на площу Ринок – найвизначнішу, найцікавішу в часі, про який говорили.

Тут Оксана Штанько повідала теж не менш цікаві романтичні історії.

Квітневого дня 1586 року до луцького суду прийшло двоє: Ян Скурка і Ганна Касперова. Чоловік Ганни одного дня «зловив на гарячому» обох коханців у будинку своєї тещі. Цікаву локацію обрали перелюбники. Мабуть, думали, що до тещі зять не піде, але сталося по-іншому, він завітав до неї у якійсь справі якраз у пікантний момент. Чоловік дуже обурився, він заручився допомогою трьох свідків, «людей добрих і віри гідних», тобто репутація яких не була нічим заплямована, адже це було обов’язково у той час. Прийшов чоловік Ганни разом із свідками до суду і попросив, аби ті вчинили над зрадливими суд. Невдовзі мала відбутися кара, але Ян Скурка, як людина знана в Луцьку, заручився допомогою інших впливових людей, які пішли до зрадженого чоловіка і запропонували йому грошову компенсацію за моральну травму. А також Ян пообіцяв, що ніколи не повернеться до Луцька. Отож, його відпустили з місця страти, а також позбавили громадянства. І до Луцька він так і не повернувся.

Інша історія була ще більш «епічною». У листопаді 1598 року на Ринковій площі відрубали голову жінці Ганні Войтеховій. А чому? Далі у розповіді.

Цирульник Станіслав Хрустель закохався в одружену жінку. Він залицявся до неї різними способами. Викликав чоловіка Ганни на двобій. Одного разу привселюдно посеред площі Ринок навіть втяв собі мізинець на лівій руці і сказав, що це за здоров’я його коханої. Зробив він це для того, щоб вона звернула на нього увагу і нарешті дозволила йому бути більше ніж другом. А ще якось зібрав добрячу громаду людей і ходив до Стиру топитися, та вибрав територію річки, де не було глибоко, тобто пафосно похизувався, проте не втопився.

Врешті-решт серце жінки розтануло, вони зійшлися. І через певний час їх зловив чоловік: він зайшов до хати і побачив, як у постелі лежить Хрустель. Чоловік розсердився і повів їх до суду, тобто до ратуші, заточив їх до в’язниці і просив, аби їх скарали.

Наступного дня їх вивели до ганебного стовпа, біля якого зазвичай шмагали, а й почасти вбивали. Хрустель, як справжній джентльмен, пропустив жінку вперед, і їй відтяли голову. А сам він підкупив ката, і той так легенько рубанув йому голову, що меч відскочив. Духівники, які стояли там, подумали, що це Боже провидіння. Тобто якщо його не можна скарати з першого разу, то нехай живе. І так він залишився жити, а жінку стратили. От така от історія.

Останньою локацією, яку відвідали екскурсанти, був Братський міст. Тут Оксана Штанько розповіла присутнім її найулюбленішу історію.

У травні 1575 року на цьому місці зранку висів листочок із першим відомим сатиричним віршем. Написали його за цікавих історичних обставин.

У той час владикою соборної церкви Івана Богослова був Іван Берзобагатий. Лише наприкінці свого життя він вирішив стати владикою. Колись була така можливість купити привілей на духівництво, тобто можна було бути священиком не висвяченим. Таким чином людина залишала сім’ю, дружину й дітей і займала хорошу посаду в релігійній ієрархії міста.

Берзобагатий мав доньку Ганну, яка славилася дуже великою любов’ю до модних тенденцій того часу. Важко було знайти більш модну жінку, ніж Ганна. Одружилася вона теж дуже вдало з Олександром Журавницьким, який був ключником замку.

У Журавницького був брат Ян, і він, на відміну від старшого брата, був одружений по любові на Олені Капоть. І так вийшло, що невістки незлюбилися. Одного дня, 22 травня, коли Іван Берзобагатий скликав до соборної церкви всіх найвидатніших представників тодішнього луцького соціуму, склалася прикра ситуація: Ганна сказала дуже образливі слова Олені Капоть. Та відреагувала гостро, але не показово. Але як тільки Олена прийшла додому, то вирішили цікаво помститися: разом зі своїм чоловіком вона написала сатиричний вірш, в якому вона показала, не соромлячись, всі негативні риси Ганни.

Наступного ранку листочок із цим віршем висів по найлюдніших місцях міста Луцька. Люди читали або ж слухали той вірш про відому шляхтичку того часу і насміхалися з неї. Потрапив він також і до рук самої ж Ганни. Вона вирішила мститися через суд.

Це був доволі затяжний судовий процес, який закінчився вибаченням: Ян із дружиною Оленою змушені були залізти під стіл, тричі загавкати і сказати: «як пес гавкав, так і ми про тебе, ласкава пані, брехали».

Ось такими цікавими романтичними історіями поділилася дослідниця історії Оксана Штанько.

«Такий от романтичний Луцьк. Тому давайте робити так, аби в нашому місті було добре. Любіть, і нехай вас люблять», – підсумувала Штанько.

Коментарі
16 липня
Вчора
14.07.2018
13.07.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин