Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Викладачі Богдан Заброварний, Василь Прокопчук та Михайло Кучинко
Викладачі Богдан Заброварний, Василь Прокопчук та Михайло Кучинко

Пам’яті Богдана Заброварного – волинського історика, ректора, завідувача кафедри, педагога

11:38 02.02.2018
847

У багаторічній історії факультету історії, політології та національної безпеки Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки було багато талановитих викладачів, відомих вчених і педагогів. У цій когорті особливе місце належить Богдану Йосиповичу Заброварному, волинському історику, кандидату історичних наук, професору, ректору Лесиного вишу, завідувачу кафедри та просто яскравій особистості з потужною позитивною енергетикою.

Богдан Заброварний народився 2 лютого 1936 року в селі Мальговичі Старосамбірського району Львівської області, де проживав з родиною до 1947 року. Після навчання в школі, проходив службу в армії. Коли довелось обирати фах, Богдан Заброварний вирішив пов’язати своє життя з історією і став студентом історичного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка, який успішно закінчив у 1963 році.



Свою педагогічну діяльність він розпочав на Волині, де після закінчення університету працював викладачем історії у Луцькому загальнонауковому факультеті Львівського університету. Потім вступив до аспірантури, захистив дисертацію та отримав науковий ступінь кандидата історичних наук.

Однією із знакових сторінок в біографії Богдана Йосиповича Заброварного безумовно є його ректорство. В 1989 році його обрали ректором Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки. У 1993 році в зв’язку з реорганізацією педінституту в Волинський державний університет імені Лесі Українки наказом Міністерства освіти України затверджений радником ректора.

З 1994 по 2001 рік Богдан Йосипович обіймав посаду завідувача кафедрою вітчизняної історії, а з 2001 по 2010 – завідувач кафедри давньої і нової історії України на історичному факультеті Лесиного вишу.

Указом Президента України в 1997 році йому присвоєно почесне звання Заслуженого працівника народної освіти України. Серед нагород та відзнак Богдана Заброварного Республіканська премія імені Дмитра Яворницького, Почесна Грамота Президії Верховної Ради. Професор Заброварний був також член-кореспондентом Української Академії історичних наук.


Богдан Йосипович брав активну участь в організації та роботі міжнародних, всеукраїнських, регіональних та обласних наукових конференцій, був автором понад 50 наукових праць, які стосувались питань історії Першої світової війни, селянства України, депортацій українського народу в роки Другої світової війни, розвитку освіти, науки Волині.

Поради та настанови професора Заброварного і досі згадують не лише викладачі та аспіранти його рідної кафедри давньої та середньовічної історії України, яку реорганізували у кафедру археології, давньої та середньовічної історії України, а й випускники історичного факультету, які гордо вважають його своїм вчителем. Під керівництвом Богдана Йосиповича підготували і успішно захистили три кандидатські дисертації.


Не зважаючи на свою зайнятість, він активно поєднував педагогічну, наукову роботу з активною громадською діяльністю.

Георгій Юхимчук, письменник, журналіст про Богдана Заброварного: «Я вже згадував таку особистість, як Богдан Заброварний. Із ним познайомився, ще коли він працював викладачем Луцького загальнонаукового факультету Львівського університету. Молодий, вродливий, неодружений. Бувало йде Богдан центральною вулицею, поли піджака розстібнуті, комір сорочки теж, молодий, бадьорий чоловік, як я вже казав, ще нежонатий. Красень-хлопець, дівки перед ним падають в обморок…

То я, звичайно, перебільшую. Саме у цих питаннях він був скромним, як рідко хто, хоч уже відслужив у війську і встиг понюхати пороху. Брав участь у приборканні невдалої спроби Імре Надя – їх викинули тоді на парашутах в угорському небі. Не його в тім вина – солдат, він завжди солдат – роби, що наказують. Львівський університет закінчив уже після армії і одержав призначення в Луцьк. Тут його і спіткала партійна кар’єра. Мав добру підготовку і його теж призначили лектором.

Мені так само було приємно гостювати у нього вдома з нагоди великого сімейного свята – весілля у його квартирі, в якій він проживає й понині, як і вітати його з дружиною Марією, відколи вони стали дідусем і бабусею. Така немало значима деталь, як весілля, так і хрестини, у них справлялися за християнським обрядом, бо тоді вже, як я потім довідався, настали інші часи: партія перестала переслідувати тих, хто дотримувався релігійних звичаїв, проте й не давала спуску за такі вчинки будь-якому партійному працівнику. Хоч, правда, Богдан Йосипович уже працював на той час ректором Луцького педінституту.

У той день (коли я його відвідував) Б. Й. Заброварний у своєму робочому кабінеті вдумливо ділився планами нової роботи. Увесь горів невирішеними інститутськими справами, чітко бачив конкретні перспективи розвитку свого закладу. Він мав досвід викладацької роботи ще із часів Луцького загальнонаукового факультету Львівського університету. Мені було приємно слухати, а ще більше вірити у здійснення тих прекрасних намірів, які він так конкретно розкривав, дивлячись з упевненістю в своє майбутнє. Тоді ще не було в інституті ні нинішнього навчального корпусу (колишнього обкому), ні приміщення, в якому знаходиться історичний факультет. І саме за Богдана Йосиповича розпочалося будівництво приміщення, у якому в перспективі знайде належний «притулок» університетська бібліотека та наукові лабораторії нових факультетів, котрі вже успішно діють у нашому закладі із новим університетським статусом».

Зі спогадів Геннадія Бондаренка, завідувача кафедри документознавства і музейної справи СНУ імені Лесі Українки про Богдана Заброварного «З 1989 по 1993 рр. Богдан Заброварний плідно працював на посаді ректора педінституту. За цей час Богдан Йосипович продовжив важливу роботу над тим, щоб перетворити Луцький педінститут на університет, зміцнити матеріальну базу і кадровий склад.


Він здійснював цю роботу за заповітом попереднього ректора й організатора освіти на Волині Нестора Володимировича Бурчака, який рано пішов з життя. Людина надзвичайно чуйна і толерантна у стосунках з колегами, викладачами і студентами, Богдан Йосипович зумів згуртувати і спрямувати колектив на виконання завдань, які в складний час кризи в суспільстві мали забезпечити функціонування навчального закладу, збереження матеріальної бази і кадрового складу, що було зробити досить важко в умовах недостатнього фінансування та уваги з боку держави.


Тимчасово було припинено будівництво нових приміщень, хоча частина приміщень після 1991 р. перейшла до педінституту від компартійних органів, зберегти вдалось все і, навіть, відкрити ряд нових спеціальностей, підготувати педінститут до їх ліцензування і акредитації на 3-4 рівень, що сприяло відкриттю у 1993 році Волинського університету.

З утворенням Волинського державного університету імені Лесі Українки Богдан Йосипович був призначений радником ректора, а з 1994 року обраний завідувачем кафедри вітчизняної історії, згодом – професором і завідувачем кафедри давньої і нової історії України. Він на високому рівні вів викладацьку і наукову роботу, читав лекції на різних факультетах університету. У серпні 2010 року Богдан Заброварний пішов з життя, залишивши по собі добру пам’ять як педагог-наставник, вчений і громадський діяч».

Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО

Коментарі
24 травня
Сьогодні
Вчора
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин