Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Я тут – ніхто. Чотири історії українських заробітчанок

08:30 05.11.2017
2729

Правду про гірке життя в трудовій еміграції розповіли учасниці соціального проекту «Емігрантки».

Фотовиставка з реальними історіями українських заробітчанок вже відвідала Київ, Львів та Запоріжжя. У Луцьку відкрилася у четвер, 2 листопада у ТРЦ «Порт Сіті». Її мета – показати, наскільки самотніми та беззахисними можуть бути жінки, які залишають батьківщину в пошуках кращого майбутнього для себе та своїх рідних, – пише Стилос.

Інтимна білизна для покоївки

Робота няні серед українських трудових емігранток – одна з найпоширеніших. Бавитися з малечею набагато легше, ніж працювати на заводі, кажуть заробітчанки. Однак інколи прибиранням та піклуванням про дітей робота покоївки не обмежується.

«Я прийшла до них нянею, але жінка подумала, що найняла собі попелюшку, а чоловік – коханку. Кілька місяців я мила, прибирала, прасувала, доглядала дітей і приймала дорогі подарунки та хтиві способи тілесного дотику. Якось господар абсолютно голий одягав при мені шкарпетки, поки я годувала малечу. А на день народження подарував мені білизну і парфуми».

Людмила, якій довелося працювати у такого господаря, від нього втекла. Сталося це після того, як під час чергових залицянь вона зіштовхнула чоловіка зі сходів.

Ракеткою по ногах

Роксоляна працювала в дуже заможній грецькій сім’ї, доглядала двох дівчаток 7-ми та 9-ти років. Якось одна з них почула, що Роксоляна співає та сказала їй припинити. Українка припинила, але продовжувала мугикати мелодію собі під ніс. Тоді гречанка схопилася з місця і почала бити Роксоляну тенісною ракеткою по ногах, погрожуючи, що здасть її поліції.

Це було багато років тому, розповідає жінка. Вона все ще працює за кордоном, але вже збирається додому: «Там друзі, рідні люди. Без роботи не залишуся. А тут я – ніхто».

Їли лише булочки

У Марії та Люби склалася абсолютно типова історія заробітчанства. Обоє розлучені. Дітей лишили на бабусь та дідусів, а самі – на роботу до Чехії. Працювали в нічну зміну на пекарні, місили тісто, пекли солодкі булочки та хліб. Однак гроші швидко закінчувалися, і зовсім скоро емігрантки лишилися без будь-яких засобів для існування. Спати доводилося на підлозі в котельні, їсти – лише випічку. Через декілька тижнів жінкам почали нестерпно боліти животи. Але про лікарів ніякої мови бути не могло, оскільки сестри перебували в Чехії нелегально.

Врятували свої із числа працівників тієї ж пекарні. Допомогли з житлом, порадили кращу роботу. А місце Марії та Люби на підлозі в котельні зайняли нові шукачі кращої долі.

Подарунки «без бирок»

Одна з головних причин, через які українки покидають батьківщину – це бажання допомогти своїм рідним. Однак інколи грошей, зароблених в еміграції, не вистачає навіть на харчування і проживання. Та говорити про це своїм близьким українські заробітчанки не поспішають – регулярно надсилають подарунки. Добре, що діти не знають, якою ціною ці гостинці дістаються, каже Мар’яна.

«Спочатку відірвала всі етикетки – боялася, що почне пищати на виході. Почала пакувати під капюшон, намотала під шарфик і в рукави під куртку. Вийшла якось з того магазину – іду, реву. Я ж не малолітка якась, я розумію, що роблю. Боже, який сором. Говорю з малою по скайпу, а вона питає: «Ма, а чого всі речі без бирок? Ти що їх на секонді купуєш?» А як їй сказати, що мені ледве на їжу та кімнату вистачає? Як пояснити?»

Автор - Сергій ФІЛЮК
Фото - Назар ЦЮРПІТА

Коментарі

Заробітчанка

16:08 05.11.2017

Так, починати і справді важко і приходиться стикатися з подібними ситуаціями, але..завжди є але..обживаєшся, знаходив знайомих, кращу роботу; сім'я-найближчі люди і самі привчаємо до цих передачок вплоть до туалетного паперу? А чому не говорити своїм рідним правду , скинути фото як міняються дідові підгузники чи мається посуд в ресторані? Щоб дома знали ціну грошам? Зараз золота молодь-це діти депутатів і заробітчан і в цих колах найбільше егоїстів.. не одні не другі не знають де беруться гроші..не знають правди. І часто густо дома приїжджають і сплять на диванах.. і діти не уступають своїх шикарних ліжок..а науки питають скільки ще та бабуся у нас буде жити... Якщо за кордоном ми не можемо добитися поваги до себе то дома таки... і чомусь закривши і підтягнувши фінансові питання, ніхто додому не поспішає.

15 липня
Сьогодні
Вчора
13.07.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин