Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Патрульні залишаються великими мрійниками і ідеалістами, – Ольга Бузулук

17:39 06.10.2017
1158

Два роки тому Ольга Бузулук, випускниця Львівського національного університету імені Франка, громадська діячка, інакше кажучи, молода, але дуже активна людина, стала прес-секретарем патрульної поліції Луцька.

Служба в цій структурі була тоді надзвичайно престижною, ми пам’ятаємо великі конкурси під час першого відбору кандидатів, серед охочих служити тут було багато справді достойних молодих людей, пише видання День.

Можливо, за ці два роки багато що й змінилося в роботі поліцейських, бо їм також потрібно було вчитися. Але Ольга Бузулук наразі є одним із найдосвідченіших і найдоступніших для журналістів прес-секретарів, завдяки чому і сприйняття загалом патрульної служби в Луцьку – позитивне.

«МАЛО ХТО ХОЧЕ ПОЧИНАТИ ЗМІНИ З СЕБЕ...»

– Як ви поясните дворічний ажіотаж навколо набору до патрульної поліції, коли в один момент служба тут стала дуже бажаною для багатьох, хоч насправді вона не така й легка?

– Два роки тому служба в патрульній поліції справді позиціонувалась як престижна, і тут спрацювали кілька чинників: це і хороша яскрава реклама у ЗМІ, і керівник Національної поліції з Грузії, котра приваблювала особистими й професійними якостями, і загалом піднесення після Революції Гідності, яке панувало в суспільстві.

Насправді, престижність роботи в поліції залишається. Нині вона навіть вища, ніж раніше, адже головні завдання поліцейського незмінні: служити і захищати. Такою ж престижною ще може бути хіба що служба в армії, на сході України, участь у бойових діях. Адже тут так само щодня патрульні ризикують своїми життями, виходячи на службу. Бо навіть просте порушення правил дорожнього руху та спілкування з громадянином може обернутись для патрульних небезпекою. 25 вересня цього року минув рік, як у Дніпрі вбили двох патрульних при виконанні службових обов’язків, для нас усіх це тоді була велика втрата. За час служби сім патрульних уже загинули чи померли. А скільки життів врятували, скільком допомогли, скільки правопорушень попередили – цього не перелічити. Тому я не можу назвати ще більш престижну й затребувану професію нині для сучасної України, аніж служба в поліції.

– Робота прес-секретарем у патрульній поліції – наскільки вона приваблювала вас, чому ви погодилися стати речником оновленої поліційної структури? Чи відчули розчарування? Уявлення про патрульну поліцію та дійсність – збіглися чи ні?

– Коли мені повідомили, що потрібен прес-секретар у патрульній поліції, я записалась на співбесіду, і комісія вибрала саме мене, чому була дуже рада. Це було за кілька днів до Нового року, молодшій доньці ще й року не виповнилось, але я вирішила вийти з декретної відпустки і зробити свій внесок у реформу, працюючи над висвітленням роботи нової структури в Луцьку. Оскільки я не атестована, а працюю на державній службі, то в мене не було якихось неймовірних чи зачарованих уявлень про цю службу. Я звикла бачити реальну картину і не прикрашати дійсності. Тому й розчарування по службі у мене немає.

Інша річ – уявлення громадян про патрульну поліцію та самих патрульних.

Люди думали, що ось, нарешті, прийде нова поліція, і все одразу стане чудово, але так не буває. Бо мало хто хоче починати зміни з себе, і ми на цьому постійно наголошуємо. Вийшло так, ніби суспільство переклало більшість своїх проблем саме на патрульну поліцію, адже вона була під мікроскопом критики як громадськості, так і журналістів, із самого початку було поставлено завдання завжди бути відкритими, прозорими й цілодобово доступними для засобів масової інформації. Тобто, якщо є зачарування і ставляться дуже високі вимоги, то логічно, що швидко може настати розчарування.

Що ж до патрульних, то багато хто з них по-своєму уявляв службу, але сподівання не виправдалися. Це нелегка робота, не так багато часу залишається на сім’ю, хобі, відпочинок. Разом з тим, інша частина патрульних розуміє, що це – служба у стройовому підрозділі, і потрібно дотримуватись наказів, чітких правил, сумлінно виконувати обов’язки. Отже, це служба не для всіх. І звичайно, негативну роль відіграли підігрівання в соцмережах і ЗМІ з боку колишніх співробітників, які не пройшли переатестацію, а якщо пройшли, то «підливали масла у вогонь», наголошуючи чи то на браку досвіду, чи на непрофесійності. Певний період часу люди не розрізняли (та й не повинні були) поліцейських старшого покоління з інших підрозділів та «нову поліцію». Нині завдання поставлені таким чином, що поліція – єдина структура, яка працює задля безпеки громадян. Людей не цікавлять непорозуміння всередині системи, людей цікавить безпека. Тому наразі є розуміння, що задля цього потрібно працювати спільно.

«ВІДТІК КАДРІВ Є. АЛЕ ВІН НЕ Є КРИТИЧНИМ»

– Чому, на вашу думку, суспільство не дуже полюбляє поліцейських? Хоча, коли біда, одразу кричать: «Поліція!»? Що потрібно робити державі, суспільству, щоб ця служба була шанованою так, як того заслуговує?

– А кого полюбляє суспільство взагалі? Майже два роки (19 грудня мине два роки, відколи луцькі патрульні склали присягу) ми говоримо людям: у вас є не лише права, а й обов’язки; по-серйозному дбайте про власну безпеку і безпеку своїх дітей; будьте уважними та обережними на дорогах; ми оформляємо адміністративні правопорушення не тому, що це така наша забаганка, а тому, що ви порушили, отже, маєте відповісти штрафом; ми хочемо, щоб ви нам довіряли і співпрацювали з нами.

Але ж ні: все одно сідають нетверезими за кермо, все одно продають алкоголь у заборонений час, все одно переходять дорогу в недозволених місцях, все одно неналежно виховують дітей, все одно поводяться по-хамськи тощо. Я не бачу якоїсь упередженості в Луцьку до наших патрульних: навпаки, хлопці й дівчата сумлінно працюють, вони не замішані в якихось кричущих правопорушеннях, за два роки набули досвіду і стали досить професійними. Зафіксовано десять випадків відмови від неправомірної вигоди, і за цим показником ми на першому місці по країні, частина тих, хто пропонував, уже постала перед судом.

Нині триває новий набір до патрульної поліції Луцька та Ковеля, і, знаєте, ажіотаж уже не такий, як був два роки тому. Всі переконалися, що це служба непроста, до того ж, незмінною залишається заробітна плата – від восьми тисяч гривень (порівняйте її з тодішнім курсом долара і тим, що тепер). Отже, тут потрібні взаємодія та розуміння: суспільство має підтримувати патрульних, всіляко допомагати, слухати поліцейських, а на вищому рівні мають дбати про соціальний статус правоохоронців, а також працювати над удосконаленням законодавчої бази. Адже нині деякі норми закону абсолютно недієві: низькі розміри штрафів за певними статтями, відсутність контролю за притягненням до відповідальності і сплатою штрафів, імпотентні громадські роботи, які загалом присуджуються, але в реальності не втілюються взагалі.

– Чим поясните (знаючи систему ізсередини) відтік кадрів із ПП? Які люди мають прийти сюди зараз?

– Відтік кадрів є, як і в кожній іншій роботі. Але він не є критичним. Звісно, в Луцьку кількість екіпажів патрульних зменшилася: люди перейшли до інших підрозділів поліції, хтось перейшов працювати в апарат управління, хтось звільнився, а решта пішли обслуговувати траси, які нам додатково передали влітку. Тож містом тепер патрулюють чотири-п’ять екіпажів, які здебільшого обслуговують виклики зі служби 102. Відчувається брак часу на превентивну функцію, але цим зараз займатиметься створений відділ безпеки дорожнього руху, куди також увійшли вісім патрульних.

Нині півсотні людей навчаються на нашій базі в Сокиричах, наш керівник Олександр Вовченко щотижня відвідує їх, проводить заняття, розповідає про реалії служби, і, за його словами, ці люди налаштовані рішуче, принаймні, вони не мають «рожевих окулярів», як це було раніше, а готові взятися за роботу. Сподіваємось на них у новому 2018 році.

– Без сумніву, ви не раз були свідком самовідданості, може, й жертовності, чесного і фахового виконання службових обов’язків поліцейськими. Розкажіть про такі ситуації.

– Коли мене запитують про такі випадки, то, звісно, найперше спадає на думку історія, яка трапилась на Трійцю, 4 червня, коли наші патрульні врятували хлопця-самогубця. Це була неділя, але вже о 21-й годині я мала фрагмент відеозйомок порятунку і поширила його на нашій сторінці у «Фейсбуці». Реакція була блискавичною: інформація просто розлетілася. Потім нам передали фото з місця події, на якому видно, як у вікні висить самогубець, а патрульні зверху і знизу підтримують його. Хлопців потім нагородили в Києві. Я ж цю історію прослідкувала далі, згодом сконтактувала з батьком цього хлопця, а потім мені зателефонував і сам врятований. Ми довго говорили, і він пообіцяв ніколи більше не чинити схожого, хоча в коментарях різне можна було почитати...

Також завжди закарбовуються події, пов’язані з дітьми, коли доводиться буквально визволяти дітей від недбалості рідних. Або ж ситуації, де були погоні чи доводилось застосовувати зброю. На початку було чимало резонансів, пов’язаних із затриманням відомих осіб, які здебільшого виявлялися нетверезими за кермом. Завжди був розголос, тому що була увага ЗМІ, ми мали проект «Нічна варта», коли журналісти проводили зйомку і потім усе це висвітлювали.

Майже щодня в різних містах України патрульні рятують людей і з води, і з полум’я, як то кажуть, допомагають, реагують. Тут дуже важлива роль прес-секретаря: знати про таку подію, оперативно дати інформацію і бажано підкріпити це відео з нагрудної камери, тоді можна сподіватись на те, що подію покажуть канали, а отже, про неї дізнається більше людей. У цьому контексті прес-секретарі патрульної поліції в містах відіграють колосальну роль, і всі вони роблять це ефективно та самовіддано, хоча в більшості міст нас – лише одна людина у прес-службі...

«ЗАВДЯКИ «ДНЮ» ТА БЕЗПОСЕРЕДНЬО ЛАРИСІ ІВШИНІЙ Я ЛЮБЛЮ ЧИТАТИ І ПИСАТИ АНАЛІТИКУ...»

– Ви вже колись говорили про те, що газета «День» та її головний редактор Лариса Івшина здійснили певний вплив на ваше життя, може навіть на світогляд...

– Так, безумовно, на факультеті журналістики ЛНУ імені Івана Франка газета «День» була і є «настільною газетою», у нас були цілі заняття по цій газеті, ми вивчали її, зачитувались виданнями газети, це перша газета, яка почала вдумливо аналізувати історію, тож ми мали краще розуміння речей.

Я дуже добре пам’ятаю перший матеріал, опублікований на сторінках газети 11 років тому — «Тріо бандуристок «Червона калина»: ми повинні творити світ». Після цього всі публікації зберігаю, показуватиму дітям, онукам... Бо я впевнена, що тенденції в медіа йдуть до суб’єктивної журналістики, точніше, вплив матимуть ті журналісти, чия думка буде експертною й міститиме важливий для читача контент. Мене завжди цікавили світоглядні речі, тому я писала в «День» і про Донцова, і про різні спостереження життя, і аналітику.

Тому дуже вдячна за можливість зараз висловитися уже в ролі інтерв’юйованої. Завдяки «Дню» і безпосередньо головному редактору Ларисі Івшиній я люблю читати і писати аналітику, публіцистику, я люблю вникати в історію — це те, до чого привчилась саме з університету, саме з тих перших днів, коли викладачі познайомили нас з «Днем».

Раніше я вже десь згадувала, що, можливо, саме завдяки цьому відчуваю дуже велику прив’язаність до малої батьківщини, куди повернулася і де маю можливість для самореалізації. І хай би яким було моє подальше життя, я страшенно пишаюсь тим, що щодня працюю пліч-о-пліч з патрульними поліцейськими, з ким в унісон б’ється серце. Бо всі ми, всі понад 12 тисяч співробітників патрульної поліції України, залишаємось великими мрійниками та великими ідеалістами.

Коментарі

нормальний

01:31 07.10.2017

Це ж яким лохом треба бути шоби на таке вестися.

нормальний

01:33 07.10.2017

"Мрiйники" мрiють влупити когось на пару штук баксов. ))))))

23 липня
Сьогодні
Вчора
21.07.2018
20.07.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин