Як луцька «Ряба Вош» конкурує із китайським «ширпотребом»

Сувенірним магазинам стало вигідніше продавати вироби українських майстрів.

– Отут ми працюємо вже три роки, – показує літню кухню Юля Жолубак, одна із засновниць творчого проекту «Ряба Вош». Лівий куток невеликої кімнати займає стара піч, поруч – стіл із гончарським кругом, справа стоїть електрична пічка. – Чоловік Тарас допомагає мені гончарити. Виробництво посуду складається з багатьох процесів, усе треба контролювати. Сама б не впоралася. Навіть не підніму 30-кілограмовий кульок глини. А ще треба виліпити кожну деталь, підсушити, випалити у печі при різній температурі.

Юлія навчалася на художній кераміці в Косівському інституті прикладного та декоративного мистецтва. Там познайомилася з лучанкою Олею Щепною, яка обрала для себе ткацтво. Ще під час навчання знали, що здобута професія стане головною в їхньому житті. Тож після інституту не відпочивали, а відразу приступили до роботи.

– Перший рік був спроб і помилок, поруч не було вчителя, який би підказав, поправив, – каже керамістка. – Всі майстри, які зараз у «Рябій Воші», перезнайомилися під час навчання у Косові. Самому важко знайти збут для своїх виробів, представляти продукцію в різних містах. Тому вирішили, що краще працювати разом, створити своєрідний творчий кооператив. Це прагматичний підхід. Спочатку ми з Олею працювали вдвох. Згодом до нас приєдналися друзі, які теж роблять класні речі. Оля Щепна шиє екосумки з вишивкою, тканими вставками, аплікацією, ще шиє серветки, скатертини, фартушки з малюнками, що називаються ручний друк. Настя Конькова виготовляє з натуральної шкіри гаманці, візитниці, обкладинки тощо. Я з чоловіком роблю керамічний посуд, також малюю футболки на дозвіллі. Катя Деревич, Роксолана Павлик роблять прикраси зі скла, шкіри, кераміки. Вже до десяти майстрів у нашій групі. Коли хтось їде на ярмарок чи фестиваль, друзі підкидають свої вироби. Ми впевнені, що вони від перевірених людей, за них не буде соромно.

– Як виникла така незвична назва для проекту?

– Воша має дуже позитивну символіку в українській міфології. Воші, за повір’ям, приносять щастя людині. Колись казали: вошивий – значить щасливий, – пояснює Юля. – На знак доброзичливості у наших предків було прийнято шукати цих комашок у гостей. Якщо сняться воші – це до багатства. Звідси й прислів’я «Багата, як воша рогата», «Чужа воша як за комір не залізе – не розбагатієш». А означення «ряба» придумали для того, щоб наша воша була оригінальною, особливою.

Майстриня каже, що попит на цікаву продукцію зростає. Люди розуміють, що є щось значно краще за китайський «ширпотреб».

– Продаємося ми в одному сувенірному магазині у Львові. Вони ставлять 100 чи навіть 200% націнки. В основному магазин купував продукцію за кордоном. Товари були схожі на ручну роботу, людина, яка не розуміється на цьому, не зможе відрізнити. Коли долар був по 8 гривень, виходило вигідніше. Та з ростом долара з’ясувалося, що наша продукція дешевша, ніж заводська імпортна сувенірка. Тепер ми продаємося більше, бо багато сувенірних магазинів із привозних товарів переключилися на ручну роботу. У цьому, безперечно, є вигода для українських майстрів.

За словами Юлії Жолубак, основні покупці – постійні: вони замовили раз, другий, потім ще десять на подарунок, розповіли друзям-знайомим. Вироби учасників творчої формації можна вибрати на сторінках у соцмережах «Вконтакті» і Facebook, у кількох інтернет-магазинах. Відправляють замовлені речі по всій країні, найзручніша доставка «Новою поштою», яка зараз страхує вантажі.

– Асортимент у нас дуже великий, але робочих рук не вистачає. В наявності залишається мало чого, тому переважно працюємо на замовлення, – розповідає засновниця «Рябої Воші». – У Луцьку керамістів можна перерахувати на пальцях однієї руки. Прагну, щоб посуд був не гірший за заводський, де ідеально підготовлена глиняна маса, глазур, де всі процеси налагоджені. У ручній роботі значно складніше. Впливає все, починаючи від того, що в мене болить голова, й закінчуючи тим, що пічка сьогодні випалила заготовки не так, як учора. Найважливіше для мене в посуді – його функціональність: щоб він довго служив, добре мився. Тарілки, чашки, чайники замовляють ресторани. Там їх постійно миють у посудомийній машині, по кілька разів на день. І нічого не псується. Щодо розфарбовування, то кераміка обмежена матеріалами. Це не живопис, у якому можна намалювати будь-що. Ми робимо прості форми і простий декор – крапочки, сердечка, смужки. У цьому є своя милість: хоч воно й простеньке, але кольорове, яскраве, симпатичне.

– Читала багато схвальних подячних відгуків про ваші вироби. А чи трапляються незадоволені покупці?

– Є певний відсоток людей, які оцінюють виріб за фото зовсім по-іншому. Бувало, що людина замовила шкіряний гаманець, щось їй не сподобалось і захотіла повернути. Ми без зауважень приймаємо назад. А зазвичай відгуки нам допомагають вдосконалювати вироби. Приміром, пишуть, що в гаманці варто перенести застібку трохи далі, щоб уміщалось більше купюр. Ми прислухаємося, адже людина дійсно користується придбаною річчю. Продаємося і за кордоном, де, за їхніми мірками, наші роботи коштують копійки. Фірми-посередники приїздять, фотографують вироби, виставляють їх на закордонних платформах, ставлять свої ціни, рекламують, спілкуються з клієнтами і передають нам замовлення. Ми виконуємо і віддаємо готову продукцію. Для наших майстрів це хороша співпраця.

Ольга ЮЗЕПЧУК, «Сім’я і дім»