Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Виходець з Баєва зробив кар’єру від першої української політичної партії до Центральної ради

09:00 20.08.2017
2421

Ім’я Микола Ковальський більш відоме громадськості завдяки заслуженому вчителю з Острога, та не меншої уваги заслуговує його тезка і дядько, а наш земляк з села Баїв Луцького району, який все життя боровся за незалежну Україну.

Микола Ковальський народився 4 травня 1885 року у селі Баїв, - пише Олександр Мельник у виданні Музейний простір Волині.

На той час село входило до Полонківської волості. Батько Микола Григорович був священиком Свято-Успенської церкви. У метричній книзі Волинської області розповідається про його хрещення, яке засвідчили своєю присутністю працівник Київського центрального телеграфу, дворянин Платон Ковальський і дружина секретаря Варшавського митного округу Надія Соботович.

Через певний час сім’я Ковальських переїзджає з Баєва до Острога. Тут він здобуває освіту в Острозькій чоловічій гімназії, яка на той час була досить популярна. Разом з ним навчався його брат Павло. Перед початком Першої світової війни Микола закінчує навчання на правничому факультеті університету Святого Володимира у Києві.

Свою громадянську позицію хлопець починає проявляти ще у студентські роки. Він стає членом першої української політичної партії в Наддніпрянській Україні – Революційної української партії (РУП). Згодом приєднується до Товариства українських поступовців (ТУП), очолюваного Михайлом Грушевським. Далі Ковальський стає членом Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Його обирають до складу Київської міської управи.

Та на цьому талановитий і амбітний юнак не зупиняється. 17-21 квітня 1917 року на Всеукраїнському національному конгресі від просвітніх і громадських організацій Києва його обирають до Української Центральної ради.

Ім’я Миколи Ковальського часто згадується у протоколах засідань Центральної Ради, її комітету під назвою Мала Рада, як представника Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Він відзначав той факт, що дуже важливим є утворення Генерального секретаріату (уряд УНР), що змінює характер життя в Україні.

Від фракції українських соціал-демократів 28 червня 1917 року його обирають до комісії, яка мала займатися виробленням проекту статуту автономії України.

«В окремих виступах М.Ковальського на засіданнях Центральної Ради були ним висловлені принципові й послідовні оцінки та здійснювався аналіз сучасником і професіоналом-правником дуже складних суспільно-політичних процесів в Україні протягом буремного і доленосного 1917 р.», - описує його діяльність племінник, відомий український історик Микола Ковальський.

У 1918–1920 роках він очолює Департамент державного контролю Директорії УНР та стає членом Генеральної контрольної ради.

А вже у середині січня 1919-го Ковальського на VI з’їзді українських соціал-демократів обирають до Центрального Комітету УСДРП. Відтоді він бере активну участь у нарадах Центрального комітету. На одній з них він наголошував, що більшовики всупереч проголошенню нової національної політики в Україні, майже все залишили по-старому: в державних закладах була російська мова, а підручники й агітаційні видання майже всі друкувались російською.

Тож разом з іншими доповідачами Ковальський наголошував на тому, що з більшовиками треба боротися усіма можливими методами. Та він був єдиний, хто до кінця залишався при позиції, що потрібно залучати поляків, аби стримати тенденції окупації, посиливши для цього представництво УСДРП в уряді. Хоча, поряд з цим, наголошували, що союз з поляками не буде в Україні популярний.

Не зважаючи на непросту політичну ситуацію у 1920-х роках в Україні уродженець Баєва до кінця намагався боротись за українську самостійність. Він виїхав за кордон у 1921 році, тоді, коли вже були втрачені можливості для боротьби в цьому напрямку.

У польському місті Тарнов, де знаходився осередок уряду УНР в екзилі (екзиль – уряд у вигнанні, – ред.) і ставка Головного отамана Симона Петлюри, він вів активну громадську роботу. Тут його обрали до управи Товариства допомоги емігрантам з України та їх родичам.

В еміграції він входив від Української соціал-демократичній партії до українського парламенту, що мала там назву Рада Республіки.

На з’їзді Українського Центрального Комітету, організації для всебічної опіки над емігрантами з УНР, до головної управи Комітету для керівництва справами увійшов і Микола Ковальський. З грудня 1925 до 1940 року, за деякими відомостями він вже очолював УЦК.

«Не було такої урочистості, на якій не був би присутнім Микола Миколович і на якій не промовляв би він чи не виступав з рефератом або доповіддю. Не було випадку, коли десь на периферії Польщі трапилось якесь нещастя з нашим емігрантом, щоб не поїхав туди Микола Ковальський рятувати чи заступитись за покривдженого. Ось тому він був таким знаним та любимим усіма», - згадує Микола Садовський.


Усі національні організації, в тому числі й УЦК з початком окупаційного режиму ліквідували. Опісля Микола Ковальський працює у польському кооперативі «Сполем».

У 1930-х роках органи НКВС намагалися знищити його фізично або депортувати до СPСP.

Згодом Ковальський активно співпрацює з українським рухом Опору.

Йому пропонують активно співпрацювати з окупаційною владою. Та цю пропозицію він категорично відкидає. Саме це йому коштувало життя.

За непослух і відмову у налагодженні контактів у вересні 1944 року його разом з дружиною заарештовують і відправляють в концтабір Штутгоф.

Микола Ковальський, на думку історика Сергія Плохія, став однією з українських жертв придушеного німцями, за мовчазної згоди Сталіна, Варшавського повстання 1944 року. Ідейний патріот з села Баїв Луцького району, який все життя пам’ятав про своє походження, загинув 28 травня 1944 року у концтаборі Дахау біля Мюнхена.

Коментарі
15 липня
Сьогодні
Вчора
13.07.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин