Лучанка працює в Китаї, щоб заробляти на нові подорожі

Лучанка Христина Лесюк – затята мандрівниця. У свої 26 років об’їздила всю Україну, милувалася акрополями Греції, засмагала на пляжах Таїланду, здіймалася на Ейфелеву вежу в Парижі, годувала завше голодних чайок на узбережжі Індійського океану.

А нині живе і трудиться в Китаї, відкладаючи гроші на нові подорожі. Жодної копійки не взяла у батьків – усі мандри оплачує із власної зарплати. Бо має змогу бачити світ завдяки тому, що працює. Про це йдеться на сторінках тижневика «Сім’я і дім».

– Якщо у вас є вибір потратити гроші на купу речей чи поїхати у подорож, обирайте друге. Враження ніколи не вийдуть із моди! – радить Христина.

У ГРЕЦІЇ ВИСАДИЛИ СЕРЕД НОЧІ НА БЕЗЛЮДНІЙ ЗУПИНЦІ

Жага до мандрів у Христини з дитинства, коли із фольклорним гуртом «Кобзарик» гастролювала Україною та за кордоном. Як канікули – негайно на море чи Світязь, Карпати чи Крим.

– Ще тоді зрозуміла: головне – не кінцева мета подорожі, а шлях, яким ти до цієї мети йдеш, – каже дівчина. – Дивитись через вікна машин, потягів, літаків на світ – це вже своєрідна медитація. А в кінці чекає щось нове й цікаве.

Хоч гарно співала, грала на бандурі, ще й вишивала, обдарована золота медалістка після школи пов’язала життя з мандрівками – вступила до університету на спеціальність «Туризм і готельне господарство».

– Пофортунило: вже після другого курсу за договором між університетом і туристичними компаніями щороку їздила на стажування до Греції, – пригадує Христина. – П’ять місяців жила й працювала на острові Крит. Спочатку трудилася покоївкою в п’ятизірковому готелю, далі офіціантом у тамтешньому ресторані.

Пізнавала досвід закордонного готельного бізнесу. А заодно досконало вивчала мови. На це щоразу наставляв тато – відомий журналіст Святослав Лесюк. У 2003-му він подався до Італії на заробітки, де півроку випасав овець поблизу Риму. «Доцю, вчи мови – і тобі відкриється увесь світ», – переконував батько, якому самому довелося за місяць опанувати італійську, бо «припекло».

Христинка слухалася батьків. Разом із мамою Лідою – вчителькою англійської мови у школі – довела свою іноземну до пристойного рівня. До речі, саме мама перечила доньці їхати у Грецію, потім у Китай. Хвилювалася: мовляв, самотня дівчина за кордоном – це небезпечно. Згодом уже мама довго наважувалася. А таки поїхала в гості до доньки Христини на грецький Крит.

– Коли хтось каже, що боїться подорожувати, я наводжу приклад: якось проспала свою зупинку у Греції. Останній рейс автобуса, їду сама, дуже втомлена після роботи. Просила водія сказати мені, коли виходити. А доїхала до кінцевої. І ось стою серед ночі в незнайомому безлюдному місці, в іншій країні. Англійську ще тоді знала поганенько, грецьку теж тільки вчила. Але зуміла подолала розпач, бо головне – бути рішучим і вигадливим у будь-якій ситуації. Звісно, допомагає й банальне везіння, – сміється дівчина.

ПІСЛЯ ЛУВРУ ЖОДЕН МУЗЕЙ ТАК НЕ ВРАЖАЄ

Відтоді Христина наголошує: вона – «турист-щасливець».

– Сама придумала таке визначення, і воно дійсно працює, – переконує дівчина. – Хто такі «туристи-щасливці»? Це ті, кому життя в подорожі завжди дає безліч додаткових шансів і можливостей. Наприклад, поїхала в Одесу – випадково пристала до туристичної групи, на дурняк завели ще в один музей. У Греції проспала екскурсію, але таки встигла, бо люди чекали туристичний транспорт із ремонту. Пішла в Китаї у культурний центр – потрапила на фестиваль каліграфії. Зайшла у книгарню – нам влаштували фотосесію, уроки ткацтва, гри на барабанах. Окрім цього, в кожній подорожі мені щастить зустріти хороших людей, які підвезуть, розкажуть, перекладуть.

За студентства пофортунило дешево з’їздити у Францію – вдало витратила заробітки від практики на Криті.

– Париж досі залишається найзахіднішим містом, де мені доводилося бути. Це «місто з душею», не схоже на все, що я бачила до цього, – переконує Христина. – Перше, що запам’яталося – Ейфелева вежа. Далі був Лувр - після нього мене в музеї важко заманити. Ще дуже люблю паризьку архітектуру. Тамтешні ансамблі й ліпнина на фасадах створюють оту романтику, яку всі асоціюють із Парижем.

ЇХАЛА ДО КИТАЮ ЗАРОБЛЯТИ, ЩОБ ПОДОРОЖУВАТИ

Христина отримала університетський диплом, була волонтеркою: плела маскувальні сітки для АТО, збирала допомогу для бійців. Але постійно вабили мандри. Коли трапилася нагода, вирушила в Китай.

– Запросила подруга, яка там працює. Я зголосилася, оформила папери на роботу зі знанням іноземних мов, – пригадує Христина.

Уже півроку в китайському місті Ліньї. Невеличкому, як для Піднебесної, – всього 10 мільйонів населення.

Зарплата у дівчини пристойна – для Китаю шалені гроші. Бо працює на міжнародну компанію.

– Щоб жити в Китаї, треба знати мову. Наприклад, заходиш у супермаркет. Ціни арабськими цифрами ніхто не пише – тільки ієрогліфами. Отож повинен знати, скільки коштує, бо випишуть чек на всю зарплату, – усміхається дівчина.

У вільну хвилину Христина пише «Нотатки мандрівниці» – у соцмережі викладає спостереження про життя в країні

– Для китайців нормально не знати іноземних мов, навіть звичні для нас назви англійською: «Coca-Cola», «McDonald's» тощо. Тут нормально харчуватися будь-де, замовляти їжу додому і майже ніколи не готувати. Також нормою вважається принести поїсти й алкоголь в ресторан із собою. А ще китайці ходять до вітру там, де бачать, – розповіла дівчина.

ТАЇЛАНД: ПРО ТУРИСТІВ І ДЛЯ ТУРИСТІВ

У лютому, коли в державі вихідний місяць, бо масово святкують китайський Новий рік, Христина пішла у відпустку. Збулася мрія подорожувати Азією – поїхала в Таїланд на острів Пхукет Індійського океану.

– На мить здалося, що всі китайці рушили слідом за нами – їх тут найбільше, – каже Христина. – Саме вони навчили мавп на пляжі в заповіднику курити цигарки, а на пляжах і біля торгових центрів стоять таблички англійською і китайською: «Не запускати ліхтарі і феєрверки», «Не ходити поза туалетом». Ми розмовляли з місцевими гідами. Виявляється, лише китайці відвідують тайські секс-шоу і дуже часто ведуть себе, як збоченці.

Усі таблички Таїланду дублюються англійською, китайською і російською. Цими ж мовами спілкується тайське населення – всі, хто хоч якось дотичний до туризму. Нашою мовою від тайців чули лише «Слава Україні! Героям Слава!», «Україна – понад усе!».

– З України радила б летіти туди на місяць, бо тільки так поїздка буде вигідною – проживання на місяць і на тиждень не дуже відрізняються. На місяць просто винаймаєте квартиру, а не готель. І так дешевше, – радить дівчина.

Якщо бронюєте готель самі, варто знати про відстань до пляжу, щоб потім не витрачати шалені гроші на таксі. Часто готелі дешеві, бо далеко від моря. Тайці – привітні люди, але потрібен контроль: таксист під приводом «кудись заїхати, щось забрати-підписати» завезе вас серед ночі купувати екскурсії.

У Таїланді лівобічний рух, найпопулярніші серед туристів – скутери, таксі-моторолери «тук-тук» і орендовані авто. Ціни на транспорт у сезон космічні, таксі з лічильником є тільки в Бангкоку. Слід мати на увазі: музика в таксі платна. На деякі острови заборонено привозити навіть свого собаку, щоб не порушувати екосистему. Природу тут бережуть: якщо турист візьме щось із дна моря – штраф 40 тисяч бат, тобто майже 34 тисячі гривень.

Христина пообіцяла, що й надалі розповідатиме «Сім’ї і дому» про свої подорожі.

– Поки немає чоловіка, собаки і 30-ти – треба подорожувати, – сміється мандрівниця. – Але своя сорочка ближче до тіла. В Україні і мамин борщ найсмачніший, і українські хлопці найгарніші. Звичайно, хотілося б знайти себе в хорошій роботі на батьківщині чи почати власну справу, а відпустки проводити у подорожах. Але що буде і коли – час покаже.

Роман ЖИЖАРА

Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Район.Луцьк» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу телефонуйте +38 066 413 29 28 або пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]