«Бандерштат» ззовні: що видно й чутно тим, хто без квитка

Якщо ваша стрічка новин у соціальних мережах кишить фотографіями друзів з тегом #Бандерштат, а у вас не вистачило грошей на квиток – не переймайтеся, Район.Луцьк готовий розказати, що видно і чутно безквитковим поціновувачам української музики.

Починаємо онлайн-екскурсію околицями «Бандерштату» з пропекту Волі. Як гримить фестиваль чутно ще біля гімназії № 4, але лише якщо повз не проїжджають маршрутки і тролейбуси.

Спустившись на Глушець, вперше зустрічаємо учасників фестивалю, яких не важко впізнати: вишиванки і футболки з тризубом одразу видають своїх власників.

Цікаво, що люди, які прийшли на захід із патріотичними намірами і гаслами, відверто нехтують правилами дорожнього руху – цілі натовпи «бандерштатівців» вільно перетинають дорогу на проїжджій частині.

Ми ж, як свідомі громадяни, прямуємо метрів двадцять уперед і переходимо дорогу на «зебрі». Від вулиці Глушець звертаємо на перпендикулярну до неї доріжку, що веде до зоопарку. Звідси вже чутно періодичне «бум, бум» і місцями більш розбірливий вокал. Це поки важко назвати музикою, і тим більше, визначити виконавця, але судячи зі звуків, ми на правильному шляху.

Доходимо до перехрестя: праворуч підеш – до «Ротонди» дійдеш, ліворуч підеш – до «Бандерштату» дійдеш, прямо підеш – в Стиру покупаєшся.

Ми собі знаємо, що нам – ліворуч, до іподрому. З цього місця вже добре чути музику і, справжні фанати з легкістю упізнають улюблені гурти. Крім того, поряд величенька площа, поросла травою, на якій можна влаштувати імпровізований танцмайданчик.

Дорогою децибели наростають і стає вже добре чутно слова ведучих під акомпонування баранчиків та овечок із зоопарку.

Ціль безбілетника – омріяна сцена, залишається лише пройти через ворота і… Отут починаються проблеми: треба пред’явити квиток, якого у нас немає. Показати браслет на руці.. його теж немає. Домовитись ніяк – нам вказують на намет із надписом «КВИТКИ».

Таких пройдисвітів виявляється чимало по цю сторону паркану: охоронці розповіли, що деякі приходять і «стоять над душею» із проханням «одним оком заглянути, хто там на сцені». Чоловіки в чистеньких напрасованих сорочках  доброзичливі, але категоричні: нема квитка – нема проходу.

Ми не стали мучити працівників охорони, і зрозуміли, що ворота перетнути нам не вдасться. Вирішили насолодитись музикою з того місця, де це ще «халявно». Поки стояли – спостерігали за тим, що діється навколо.

В охорони на «Бандерштаті», ймовірно, руки мають якісь супер можливості, на зразок рентгенівського просвічування – вони прощупували (але не відкривали) кожен рюкзак, який проносили через ворота. Достатньо кількох дотиків, щоб охоронець міг визначити: все чисто.

Після кількахвилинного простою біля воріт, з’являється ідея – оминути ворота і охорону з лівої сторони і добратись на «Бандерштат» через річку. Оскільки одна людина з нашої компанії добрий плавець, завдання видається не таким і складним, поки ми не підійшли річку… Вона повністю вкрита ряскою, яку де-не-де розриває сміття. Болотце – так ласкаво назвав хтось із перехожих. Що ж, ми не стали засмучуватись, бо зелений колір, кажуть, заспокоює.

Спробували поговорити з дівчатами, що продають квитки. Поцікавились, скільки ж людей придбали квитки на фестиваль. Продавчині просять уточнити: сьогодні чи взагалі. Хочемо знати сьогоднішні дані. Відповідають розмито: «Ой, багато!». Тоді запитуємо про загальну кількість квитків за 2 дні. Відповідь схожа: «Ду-у-уже багато!».

Документації панянки не ведуть і не знають, коли можуть її показати. А люди тим часом підходять з грошима і готові купувати квитки - хто на решту цього дня, а хто і на обидва. 

Прогулявшись вздовж Стиру виходимо біля парку атракціонів. В цьому місці повністю затихають звуки «Бандерштату», але тут теж можна насолодитись чудовою українською музикою: один одному на зміну лунають голоси Вакарчука та Скрябіна.

Іванна САЦИК, Ярослава БЛИСКАВИЦЯ