Луцьк знову може стати судноплавним

07 Липня 2018, 09:17
Пароплав 10237
Пароплав

Ще  з князівських часів Луцьк був портовим містечком: тут ходили десятки барж, катерів, пароплавів і теплоходів. Зараз судноплавство у місті знову хочуть відновити.

Для цього довго працювали над розчищенням русла, а ще привезли туристичний прогулянковий катер. Про це пишуть Хроніки Любарта.

Перші спроби розпочати судноплавство з'явилися в Луцьку, мабуть, ще тоді, коли його почали заселяти люди – в VII-VIII столітті. Але про достовірні археологічні знахідки, які б свідчили, що у цей час річка Стир активно використовувалася для судноплавства, досі  невідомо. 

Найпопулярнішим водним транспортом тоді був так званий човен-довбанка, якого видовбували із суцільного стовбура дерева. Тож довжина такого човна могла бути різною: і три, і вісім метрів.

Човен-довбанка. Фото зі статті М. Мордовського та Г.Шаповалова з наукового збірника «Волинський музейний вісник», 2010
Човен-довбанка. Фото зі статті М. Мордовського та Г.Шаповалова з наукового збірника «Волинський музейний вісник», 2010

 

Вже з XI століття на річці Стир стали ходити більші судна, якими керували кілька чоловік. Їх називали ком’яги – дерев’яні судна, довжина яких могла сягати 25 метрів, а ширина – 10.

Тоді активно возили сіль з Прикарпаття до Києва. В районі Луцька з возів сіль перевантажували на ком’яги і везли вниз за течією до Прип’яті і далі.

Замок Любарта теж будували за допомогою суден. Необхідні матеріали сплавляли з півдня по річці, хоча цеглу для будівництва замку виготовляли на місці – в районі сучасної вулиці Плитниці, але матеріал, імовірно, доставляли саме водним шляхом на тих же ком’ягах. Сам замок був оточений ровом із водою. На місці, де зараз стоїть ресторан «Корона Вітовта», була пристань, куди довозили матеріал.

Замок Любарта над річкою Глушець. Поштова листівка початку ХХ століття. Зображення з Національної цифрової бібліотеки Польщі
Замок Любарта над річкою Глушець. Поштова листівка початку ХХ століття. Зображення з Національної цифрової бібліотеки Польщі

 

В XIV-XV столітті Луцьк дуже активно торгував із містами Європи та Сходу. Певна частина торгівлі залежала від водних шляхів. Чи не перша велика торгова пристань Луцька – біля так званого Глушецького мосту. Знаходився він на теперішньому майдані Братський Міст – над річкою Глушець, якої тепер немає.

Човняр – одна з найдавніших луцьких професій, яка  передавалася у спадок, вважалася прибутковою і престижною. ЇЇ необхідність була  зумовлена тим, що раніше великі території Луцька вкривали болота, а ще місто частенько затоплювало під час повеней. Тож човнярі допогали людям прокладати шлях, пересуватися безпосередньо по місту.

На малюнку Миколи Кулеші 1852 року, де на полотні видно Глушець на місці теперішнього Старого ринку, зображено кілька таких перевізників.

На малюнку Миколи Кулеші 1852 року, де на полотні видно Глушець на місці теперішнього Старого ринку, зображено кілька таких перевізників
На малюнку Миколи Кулеші 1852 року, де на полотні видно Глушець на місці теперішнього Старого ринку, зображено кілька таких перевізників

 

Човнярський бізнес був приватним, тому човни тримали, хто де міг, загального місця відстою не було. Пристані все ж існували. На них човнярі вантажили товар.

Чи не найстаріша пристань знаходилася на річці Стир попід нинішньою вулицею Ковельською. Тоді це був відтинок вулиці Шосейної. Там періодично стояли перевізники, які могли відвезти пасажирів у будь-яку іншу точку міста чи ближнього села. На поштовій листівці 1915-1917 років зображена ця пристань з будиночком на ній. Поштівка луцького видавництва Шмуля Гроховського зроблена дуже цікавим методом – вона кольорова, що було рідкісним на ту пору.

Пристань на Стиру. Поштівка видавництва Шмуля Ґроховського, 1915-1917. З Національної цифрової бібліотеки Польщі
Пристань на Стиру. Поштівка видавництва Шмуля Ґроховського, 1915-1917. З Національної цифрової бібліотеки Польщі

 

У 1913 році на Волині судноплавними були 6 річок – Стир, Іква, Прип’ять, Турія, Горинь, Случ. 

Ще до середини двадцятих років була практика тягання барж вручну. Тобто кілька людей запрягалося і, йдучи берегом, тягнули навантажене судно.

«Запряжеться чоловік у полотняну шлею, пригнувшись, бреде берегом і тягне за собою страшний тягар. Ноги в’язнуть по коліна в болоті, у прибережному баговинні. Калічать ноги густі колючі кущі. Піт тече з лоба, з поранених ступнів сочиться кров. Чотири чоловіки, зігнувшись, волочать баржу, течія відносить її, затягує на поворотах річки. Ніколи хребет випрямити, немає хвилини для відпочинку», - писала письменниця Ванда Василевська про те, що бачила на річці Стир.

До святкування 500-річчя Луцького з'їзду монархів почали готуватися за декілька років. Тоді хотіли покати колосальне значення історії Луцька на всю країну. Ідея була проста: більше прауювати у визначених напрямках, щоб покращувати місто. 

У Плані реалізації програми заходів до відзначення 500 річниці був розділ про комунікацію, де зокрема ішлося: «…Створити Товариство пасажирсько-торгового судноплавства по Стиру і зв’язати Луцьк з чинною магістраллю Варшава-Рівне через річку Прип’ять».

Так і сталося. Вже наприкінці двадцятих років по Луцьку на річці Стир стали ходити пароплави.

Всі луцькі пароплави були приватною власністю.  Їх було щонайменше три – Herold, Gdynia, Оrzeł. Є непідтверджені дані і про ще два кораблі – Nieszawa (Niszawa) та Castor. Деякі з них зафіксовані на фотографіях того часу. Це були судна довжиною по 20 метрів, шириною 3-5 метрів, які рухалися за допомогою парового двигуна. Паливом могло бути будь-що, аби добре горіло. Зазвичай – деревина, вугілля.

Пароплав на річці Стир. Фото міжвоєнного часу. З книги «Вулиці і майдани Луцька» В. Пясецького, Ф. Мандзюка
Пароплав на річці Стир. Фото міжвоєнного часу. З книги «Вулиці і майдани Луцька» В. Пясецького, Ф. Мандзюка

 

Уже вкінці двадцятих пасажирське сполучення з Луцька вниз і вверх за течією було досить далеким. Відомий і шанований мандрівник, краєзнавець, географ, автор великої кількості путівників деякими територіями Східної Європи доктор Мєчислав Орлович у «Путівнику по Волині» 1929 року згадує, що з Луцька плавали пароплави до Колок через Рожище. Є відомості і про маршрути вверх за течією – до Торговиці і, можливо, Берестечка.

Люди з навколишніх сіл та містечок приїжджали в Луцьк у різних справах, але найчастіше – на ринок. Одна з базарних пристаней знаходилася біля мосту Бена. Її вигляд зафіксували фотографи.

Була пристань і з іншого кінця міста – під єврейським та караїмським цвинтарями на Вульці – в районі тодішньої вулиці Валової, зараз тут Тещин Язик. Пароплави зупинялися неподалік дамби, яку збудували в 1920-х роках. Інша – прямо під колишніми стінами Окольного замку, на вулиці Замковій.

Головна пристань Луцька. Зображення з Національної цифрової бібліотеки Польщі
Головна пристань Луцька. Зображення з Національної цифрової бібліотеки Польщі

 

Нікуди не зникала пристань, заснована ще «за царя» - неподалік Красненського мосту, приблизно під сучасним будинком Інституту мистецтв СНУ імені Лесі Українки. Це було основне місце стоянки луцьких кораблів. Тут же розташовувалася судноремонтна майстерня, яка належала чеху Юзефу Шпачеку.

Була в Луцьку і військова пристань – в районі старого вокзалу на теперішній вулиці Стрілецькій.

Пристань біля мосту Бена. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука
Пристань біля мосту Бена. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука

 

Але значного розвитку в Луцьку міжвоєнного періоду  набуло не тільки промислове, а ще й спортивне веслування.  На території нинішнього міського пляжу знаходилася пристань Веслярського товариства. Тут охочі могли займатися на байдарках, орендувати звичайні човни і навіть плавати на більших парусних суднах.

Тодішня молодь любила відпочивати на березі Стиру. Найпопулярніше місце – біля Красненського мосту. 

Спокійними і цікавими «пасажирсько-веслярськими» темпами луцьке судноплавство дотягнуло до 1939 року.

Після війни створили Волинське обласне управління з транспортного освоєння малих річок. Саме воно прийняло на свій баланс кораблі, баржі та інші рухомі і нерухомі об’єкти луцького судноплавства.

Для нового управління стали набирати людей. Кваліфікованих працівників знайти було неможливо. На пристань наймалися люди з сіл, які мали по 3-12 гектарів поля. В теплий сезон їх часто доводилося відпускати додому на польові роботи. У 1946 році вдалося зібрати сяких-таких 15 робітників. Купили на потреби управління і 4, правда, не нові автомобілі: легковий трофейний Horch, трофейний артилерійський тягач Krupp, трофейний Steyr та радянську «полуторку». Лише австрійський «Штейр» був на ходу, інші не працювали.

У 1947 році відновили кілька моторних агрегатів, катер, човни, баржі. Всі роботи виконувалися кустарним методом, бо бракувало інструментів та фахівців. Тільки в 1948 році організували перші курси на 30 людей. Там їх навчали на шкіперів та технічних працівників. Закінчували курси не всі, але навіть ті, хто залишався працювати, протримувався там недовго, бо зарплата на пристані була дуже маленька.

Пароплав «Некрасов» на старій пристані. Фото 1950 року з книги Ірини Левчанівської «Луцьк колись і тепер»
Пароплав «Некрасов» на старій пристані. Фото 1950 року з книги Ірини Левчанівської «Луцьк колись і тепер»

 

Пасажирське сполучення відбувалося тільки вверх по течії до Берестечка. План на 1949 рік – відновити сполучення аж до Колок. Після розчищення берегів та дна від техногенних предметів, постала природна перешкода – водорості. Одного разу під час рейсу з Луцька до Берестечка працівник «Некрасова» 136 разів занурювався в холодну воду, щоб очистити гвинт від намотаних водоростів. Після цього він зліг із хворобою на 20 днів.

Крім пароплава, на водних лініях працювали 3 катери та 8 барж, було кілька понтонів. Найчастіший вантаж – дрова, борошно та хліб, торф, будівельні матеріали.

З Луцька до Пінська колись можна було дібратися пароплавом. Проте всі, хто мав стосунок до водного господарства, знали, що на порядку денному стость питання 

підняти досить потужний пароплав, який лежав на дні в районі урочища Білі Води на Маневиччині. На підняття «Маршала Тимошенка» знайшли гроші аж у 1949 році. У липні цього року виділили 30 тисяч рублів. Це закупівля тросів, цвяхів, інших матеріалів, пального, зарплата працівникам.

Проте підняти корабель із дна річки було не так просто. Планували завершити акцію десь наприкінці серпня, але щось ішло не за планом. Пароплав підняли аж 19 листопада. Він був 22 метри в довжину, 3,5 – в ширину. Потужність – 76 кінських сил.

Катер №91 у п'ятдесятих роках. Фото з газети «Радянська Волинь»
Катер №91 у п'ятдесятих роках. Фото з газети «Радянська Волинь»

 

У 1950 році по річці ходили 4 катери, пароплави «Некрасов» та «Маршал Тимошенко», 13 барж, 2 металеві понтони. Возили ними хліб, вугілля, сіно, овочі, дрова та інші товари. Цього року вже перевезли 4,2 тисячі пасажирів.

У 1952 році утворили Стир-Горинське управління річкового транспорту. Фактично, це була просто реорганізація того, що вже було. Управління мало дві дільниці – Стирську та Горинську. Збільшилася і довжина судноплавної лінії по річці Стир. Тепер вона становила 455 кілометрів і простягалася від Берестечка до Пінська. Сьогодні це здається фантастичним, але колись можна було купити квиток, сісти на кораблик у Луцьку і мальовничими водами допливти до Пінська.

Появу пароплава в різних населених пунктах люди сприймали, як свято. Саме тому луцькі річковики виробили собі звичку, чи то пак традицію, – подавати сигнал наближення до чергової пристані. Навіть той, хто не поспішав пливти, здалеку чув чарівні звуки корабельного свистка.

Перевезення пасажирів по Стиру перестали здійснювати у 1975 році. Пасажиропотік різко зменшився. Подейкують, це сталося через те, що з'явилися автобуси, якими добиратися до пунктів призначення стало набагато швидне й зручніше.

«В первую очередь очень необходимо заменять флот на участке пристани Луцк. В настоящее время спрос на перевозки водным транспортом удовлетворен только на 40%. Пассажирские перевозки в зоне деятельности райуправления не имеют перспективы и имеют очень малое значение. План пассажироперевозок на 1974 год составляет 15000 пассажиров и представляет перевозки только на озере Свитязь как прогулочные рейсы для отдыхающих», - писав у доповідній записці у транспортний відділ Волинського Обкому начальник Стир-Горинського райуправління річкового транспорту В. Сисько.

Катер №91 у п'ятдесятих роках. Фото з газети «Радянська Волинь»
Катер №91 у п'ятдесятих роках. Фото з газети «Радянська Волинь»

 

Отже, перевезення річкою завершилися, а ті, що організували для туристів на Світязі, були збиткові. Отримуючи прибутки 3,7 тисяч рублів з озерних перевезень, управління потратило 9,5 тисяч. Зменшилася кількість катерів – того року залишилося тільки 6 буксирних, 1 службовий та 1 пасажирський. Залишилося 17 барж. Серед інших вантажів стали возити камінь для будівництва доріг.

Попри застарілість техніки та відсутність попиту з боку пасажирів, луцький річковий флот завдяки перевезенням вантажів не тільки тримався на плаву, а й розвивався. В середині сімдесятих збудували новий адмінбудинок на 20 чоловік, трохи розширили територію пристані для зберігання піску, запланували купити 3 радіостанції для постійного зв’язку з суднами.

Ситуація погіршилася на початку вісімдесятих. Згідно зі статистичними та бухгалтерськими звітами, діяльність управління перестала бути рентабельною у 1981 році. Працівники флоту скаржилися, що вся техніка була дуже застарілою. Вантажі все частіше перевозили залізницею та автотранспортом, збитки ж флоту тільки наростали. Скорочувалася кількість працівників.

Але все це – внутрішня ситуація, про яку мало хто знав. Зовні все виглядало, як і раніше. По річці періодично курсували баржі, які перевозили будівельні матеріали. Піщана купа на березі річки в районі вулиці Шевченка наростала. Дітлахи часто мали таку розвагу – підпливали до барж і вилазили на них, на пісок, щоб потім стрибнути у воду, або просто пропливтися по річці. Баржі та катери працювали цілодобово.

Теплохід «Перепел». Зображення на поштовій картці
Теплохід «Перепел». Зображення на поштовій картці

 

Останній рейс річкою Стир здійснили 1996 року. І досі офіційний сезон судноплавства так і не відкривали. До 2018 року. Поки що відновлювати судноплавство планують один невеличким катером, який перевозитиме туристів. А як буде далі, покаже час.

 

 

 

 

 

Коментарі
07 Липня 2018, 16:09
Гарна стаття. Той човен що у першому фото можна подивитись у краєзнавчому музеї, він прекрасний. Але до Стиру в Луцьку не має відношення, бо знайдений в озері в Любитові
Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром