55 квартал: "Ласкаво просимо в ґето"
-
-
>
-
>
-
>
22122
Лучанка Олена Семенюк досліджувала атмосферу нового мікрорайону.
Дівчина поділилася своїми враженнями про 55 квартал на сторінці у соцмережі Facebook
Ви знаєте, що таке атмосфера міста? Це те, що відчувається у перші хвилини, або навіть секунди перебування у новому місці. Такі невловимі відчуття, які важко описати, назвати, а тим паче зрозуміти їх причини.
Я вирішила відчути атмосферу різних районів Луцька і почала із місцини, яка давно закликала до себе новими будинками, будівельними кранами, оголошеннями про «комфортні квартири у нових житлових комплексах»: мікрорайон між вулицями Чорновола, Карпенка-Карого та Сухомлинського. Виявляється, 55-й.
І тут від в’їзду «на район» охоплює моторошна атмосфера фільму жахів: височезні будинки: десь заселені, десь напівпорожні, десь будуються, і ні душі. Тобто, в суботній відносно прохолодний вечір (повітря вже як кисіль, а не як желе) на подвір’ях немає нікого.
Прислухаюся, і все-такий тишу прорізають якісь дитячі крики. Ну, думаю, значить серед пусток та будівництва, все-таки є життя. І життя буквально жевріло. Мені навіть здавалося, що ті четверо дітей були на вулиці навіть не завдяки, а всупереч тому убогому майданчику. А вам би хотілося туди виходити? Що б ви там робили, якщо у дворі навіть немає де присісти? Де би ви знайомилися з сусідами? Словом, невтішна тенденція, але десь неподалік я побачила кілька дещо нижчих і ніби привітніших будиночків – може, хоч там веселіше?
Ну так, там життя триває, але автомобільне – все подвір’я заставлене автомобілями, час від часу хтось проїжджає…
Дитячий майданчик знову пустує, у пасивному значенні слова.
Але я намагаюся потрапити до саме того будинку, який мене і затягнув у цей район – брудно-зелено-коричневе щось.
Скажу так – навіть якщо гівно шоколадного кольору, воно все одно лишається гівном. А тут ще й колір не додає плюсів. Два величезні будинки, жителі яких будуть змушені тіснитися на клаптику трави, а діти з понад 200 квартир битимуться за гойдалку та гірку.
От сідаю я на цю пусту гойдалку і починаю уявляти себе архітектором, якому приносять на затвердження ці проекти забудов:
«Чуваки, в нас демографічна криза, які 9 поверхів, вище 6 не суньтеся!»
«100 квартир? 20 паркувальних місць? Сідай, два з логіки і ляща за жадібність!»
«Ваш шоколадний колір насправді гівняний, можете не дякувати»
«І башенька? Ага, давайте одразу сім, і щоб зі шпиляками»
«Пандус, кажете? Ай молодці, а всередині хай інваліди по сходах скачуть? Давайте на вас і попробуєм»
«Оце ваш дитячий майданчик? Щоб ви так жили!»
«Хочеш, щоб будинок поприщило? Давай тули кондиціонування!»
Я була неправа: зрозуміти, що творить атмосферу невідомого нам місця не так вже й важко. Це вже багато разів описано, розжовано та розкладено по поличкам. Але з усіх можливих вимірів якості життя, у нас поки що рахується лише площа та висота.
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
Коментарі