Відомі евритмістки показали в Луцьку чуттєву виставу
-
-
>
-
>
-
>
3146
Фахові евритмістки з Києва та Івано-Франківська представили лучанам виставу «Силуети».
Вистава відбулася у приміщенні факультету культури та мистецтв Східноєвропейського університету імені Лесі Українки.
Її показ у Луцьку зініціювала евритмістка Ольга Беш.
У програмі – твори ХХ-ХХІ століть. Їх показали на сцені евритмістки з Києва Інна Бабенкова, Ірина Токова, Ірина Антонова та з Івано-Франківська – Ольга Беш.
«Ми хотіли цією виставою показати, що кожна людина в суті своїй несе те високе і світле, яке мають митці, які пережили дуже важку долю. Тобто, оце світло присуттнє не тільки в тих, хто страждає й гине, і потім ми їх згадуємо зі світлою пам'яттю. Те світле і вічне є у кожної людини. Просто ми про це забуваємо», – пояснює евритмістка Ольга Беш.
Це мистецтво просторового руху. Тут важливо, як людина взаємодіє з простором. Тож усіх присутніх закликали не фокусуватись на чомусь одному, а вловлювати цілісну форму.
Глибоко, чуттєво й плавно – так трьма словами можна описати виставу. Легкі лінії рук, зосереджені, заглиблені в щось незбагненне погляди евритмісток і тонкий перехід від однієї вистави до іншої занурили глядачів у дивний стан чогось неземного.
Не менш важливу роль зіграли й костюми, зшиті з легких тканин м'яких кольорів. Вони гармонійно доповнювали рухи тіл евритмісток. Особливого сприйняття виставі надав рецитатор Олександр Васін і піаністка Світлана Цимбал.
«Намагалась вловити форму, не вглядатись особливо в лиця. Те, що говорив рецитатор, евритмістки показували рухами. Оскільки я знаю німецьку мову, то можу здогадатись», – ділиться враженнями вальдорфська вихователька Ірина Піскач.
«Звичайно, ми розуміли, що евритмія – це абсолютно невідомий нашому місту вид мистецтва. І що лучани масово ходять на попсових виконавців, а щось глибинне їх цікавить значно менше. Та все ж, евритмічна вистава – це мегаподія для нас. Коли музика, слова, рухи, вбрання і колір є взаємодоповнюючими, взаємопідсилюючими. І це не просто вистава. Це зазирання в себе. Це палітра відчуттів. Це душа навиворіт.
Коли звучить Стусівське: «Менi здається, що живу не я, а iнший хтось живе за мене в свiтi в моїй подобi» – це вершина людського болю через неминучість буття. Біль у словах, у музиці, у рухах – дивишся і відчуваєш його сам. А він – і в стражданні Христа, і в тому, що зараз наповнює Україну. Він – незворотний. Але водночас біль – це досвід, який допомагає нам змінюватися. І не тільки хлібом живе людина. Не тільки про матеріальне треба думати, а й про духовне» – наголосила голова ГО «12» і вальдорфська вихователька Ірина Кунинець.
Довідково:
Евритмія є обов'язковою частиною вальдорфської педагогіки. Вона поділяється на декілька видів: педагогічну, сценічну, та лікувальну. Заснована в ХІХ століття Рудольфом Штайнером вона має природу формотворення звуків. Її використовують педагогіки, терапії, сценічному мистецтві.
Читайте також: Людяна освіта у Луцьку: садок, школа і при чому тут німці
Які труднощі є в альтернативній освіті
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
