«Ми простіші і ближчі»: луцька художниця поділилася враженнями про поїздку до Вроцлава

Луцька художниця, керівниця арт-студії «Пятерня» Тетяна Мялковська поділилася враженнями про поїздку до польського міста Вроцлав.

Про це вона розповіла у блозі на Район.Луцьк.

«Вроцлав. Академія мистецтв. Мої записки і порівняльні роздуми про освіту, мистецтво і цінності.  Програми для вступу такі: течка на 25 робіт власних, авторських проектів . Великі А1, В1 формати; фото скульптур, пластики та композиційних проектів. Але головне - це власний стиль і почерк. Власне обличчя таланту ну і плюс фундаментальні основи (ніхто не відміняв).

Анатомія в рисунку, пластиці, перспектива і робота в матеріалі: чи то текстиль, чи скло, чи кераміка. Там з 3 років вже діти працюють у матеріалі (всі арт-студії мають лабораторії). А не розмальовки роблять, чи максимум, скульптурну глину. Жодного штриха, розтяжки, лісерунки (техніка, – ред.), як кінцевий продукт.

Акцент на індивідуальних баченнях і сприйняттях світу, візуалізація пережитого

Ці техніки, як вправи, і підготовчі завдання! А не як сам кінцевий продукт. І нема чистих жанрів, типу натюрморт чи пейзаж. Акцент на індивідуальних баченнях і сприйняттях світу, візуалізація пережитого. Такі собі арт-терапевтичні продукти. У роботі професори консультують, направляють та рекомендують. Взагалі не вчать (типу, ось так правильно). Після екзаменів великий відсів. Із 40 вступників на навчання, лише  10-12 можуть отримати дипломи бакалавра, 4-5 магістра і 1-2-ом випускникам запропонують докторантуру.

Викладачів не відрізнити від студентів

Всі викладачі прості і творчі. В кедах на роверах і не старші 45-50 років. Старші професори лише консультують. Приходять рідко. Говорять мало. Керівні посади займають лише (!!!) молоді (30-45 років). Ось фото ректора і деканки, професорки факультету історії мистецтва. Дуже молоді прості особи, не відрізниш від студентів. Всі займаються творчістю. Практикуючі художники.

 Малярство там дуже професійне. Розміри великі. Дуже сильна техніка. Часом «заскакуєш», як вони, бляха-муха, це зробили. В них на малярство приймають осіб після 35 років. І практику вони проходять в музеях Флоренціі, Голандії і Франції. Але можуть прийняти і 16-літнього, якщо визнають в нім талант. Взагалі нема натуралізму чи реалізму. Є рідко і в поєднанні з абстрактними речами. Найважливіші: ідея, фактура і колір; і все в мінімалістичній подачі. Кажуть, що ми в ХХІ столітті  і мусимо створювати всій стиль і моду.

Мінімалістична подача

Моветон бути Мікеланджело. Скрізь в академіях галереї. По всій академії висять роботи. Стін нема або скляні. Експозиції - неабияк навішані студентські роботи чи перегляди. Вишукано, зі смаком і в делікатній тематичній подачі. Не більше 3-4 робіт на стіні. Вільний дихаючий простір для роздумів і рефлексії від побаченого. Дуже багато мистецтва. Все достатньо різне. Багато експериментів та лабораторних знахідок.

Дуже різне мистецтво

В нас, порівняно, повний відстій! Брак технічних подач і абстрактного мислення (провінційність). Композиція класична! Але найцінніше в ній це гостра промовиста думка! Мінімальними засобами за мінімальний час контакту з твоїм продуктом глядача, автор мусить найголосніше заявити і підкреслити проблему чи свою думку. Інакше - лишишся не поміченим. Така собі мегаполісна конкуренція за виживання в візуальному просторі. Найбільше уваги (я була здивована) приділяють історії мистецтва. Вчать її і здають всі факультети!!! Всі 6 років навчання.

Але є в нас велика перевага!!! Ми є автентичні. Ми не відірвані від справжніх енергій і традицій. Контактніші з землею, селом, людьми. Простіші і ближчі. Можливо і дикі. Але в цьому є плюс. Можна навіть сказати, що ми природніші в своїй творчості. Справжніші. У них багато я побачила імітації. І шокуючого мистецтва. А про прості речі вже ніхто не говорить. Або, нема про що їм говорити, мабуть.

Цивілізація і культура - це добре. Це структуризація простору. Але це і втручання. Тому треба бути ой, як обережними. Для нас вода - це криниця і джерело. Для більшості з них - це супермаркет і пластикова пляшка. Ось і вся різниця! Я для себе зробила колосальні висновки. І тепер ще виразніше бачу, де моя роль, як вчителя і педагога.

Нам треба укріпити академію любові, а не академію мистецтва. Бо техніки можна засвоїти за пару місяців чи років варштатів. А от справжню зернину гармонії і смаку можна лише проростати від зачаття! І мені, як особі, дотичній до дитячих душ, потрібно створити ґрунт і скоординувати духовний простір для розвитку внутрішньої любові, гармонії і краси. Технік, прийомів і практичних знань діти навчаться в розвинутих вузах (шкода, що не у власних).

«Нам треба укріпити академію любові, а не академію мистецтва»

Хочу звернутися до провладних недоукраїнців, котрі геноцидують нашу освіту, культуру, мистецтво, створюючи умови смерті і вигнання з власної землі сильних і талановитих, і знищення в довільній формі слабих: «скільки можна жерти кубасу, і дбати лише за своє убоге потомство? Чи ж ваші діти такі недорозвинуті каліки, що ви інших дітей мусите «нагнути», щоб ваші хоч вже якось дивились на їхньому фоні?!».

Відкрийте з десяток різноманітних студій, профінансуйте і змініть, кінець-кінцем наші вузи. Сходіть, подивіться, як в людей. Чи ж ми гірші? Та створіть раз академії в нас, а не тисячі разів наші діти будуть там їздити вчитися. Творчість - пріоритет вільних людей! Раби не творять, вони виконують накази і смакують тим, що впало зі стола інформаційного фаст-фуду. Любімо і творімо! Свідомість - місце, де живе творчість і свобода духу.

Тетяна Мялковська: #ятакдумаю».