Хто заплатить за іспанську «швидку»? або «На морі так було добре»: лучанин про досвід медстраховки під час подорожі

Лучанин Володимир Павлік поділився в мережі читанням оповідання «Хто заплатить за іспанську «швидку»? або «На морі так було добре»» зі збірки «Овації, або замальовки з натяком».

«Спекотне сонце у безхмарному небі на четвертий день нашого перебування у Іспанії нагріло морське узбережжя Коста-Брава так, що напрошувалася зміна погоди. Не забарився вітер, і вже зранку хвилі відлякували багатьох відпочивальників від запливів. Люди лежали, засмагали, не наважуючись купатися. Але сміливці не зважали на вітер, що здійняв досить немаленькі хвилі, продовжували насолоджуватись у воді.

Я також ризикнув поплавати і відразу ударом хвилі мене винесло під самий берег. Оскільки стояв поруч мотузки, яка розділяла пляж на сегменти з нанизаними пластиковими кульками, то встиг схопити мотузку рукою, але напір був такої сили, що мене понесло і перевернуло, а руку і передпліччя подерло до кривавих ран. Звісно, що більше заходити у воду бажання не було, хоча метрів за 15-20 від води зовсім не відчувалося небезпеки і вітер не був такий загрозливий, здавалося, що він стихає, вдаряючись у високий берег. Отже, відважні, йшли до води, при тому, що берегові рятувальники, як на мене, безвідповідально спостерігали за кульбітами не лише дітей та жіночок, але й чоловіків зі спортивними кондиціями.

Але їм видніше, як вчиняти – забороняти плавання чи дозволяти. Все ж, одну жіночку вони вчасно підхопили у воді, коли її піднесла хвиля і вдарила об землю... Вона оговталась, почала усміхатися і прилягла на теплий пісок. Ми з товаришем пішли прогулятися містечком, зайшли у кілька магазинів, в одному з них мені дали дезінфікуючу рідину, щоб промити серйозні кровоточиві подряпини і сказали, що сьогодні некупальна погода, сильні пориви вітру.

На завтра в нас був запланований виїзд о 12:30 до Женеви, у Швейцарію. Ми домовились, що зранку після легкої пробіжки до пляжу і запливу зайдемо до сувенірноі лавки за презентами для знайомих. По дорозі до готелю зателефонувала одна із колег з нашої групи юристів і збентеженим голосом почала пояснювати, що її сусідка по номеру нічого не пам'ятає, що треба викликати лікаря. Довелось швидко зупиняти таксі і чимскоріше їхати в готель.

У кімнаті чекали сусідка по номеру, котра повідомила мене, та ще дві приятельки з сусіднього номера бідкались, не знаючи як правильно вчинити: чи то викликати швидку допомогу в готель, чи їхати з постраждалою у лікарню. Хтось пригадав, що у нас є страхові поліси, то ж треба знайти. Тим часом Тетяна (назвемо її так) упізнала мене і спитала, чому вона лежить тут і де ми знаходимося? Дівчата зраділи, що до неї повернулась пам'ять, адже вона назвала моє ім'я і прізвище. Але, на жаль усе інше пригадати не могла... Де вона, що тут робить у готелі, у якій країні, навіть сусідку питала, хто вона така?

Звичайно, перше, що спало на думку, – треба викликати «швидку». Просимо у рецепції зателефонувати, на що там відповіли, що у швидкій спитали чи застрахована постраждала, бо виклик платний. Ми знайшли документи, зв'язалися з черговим іспанським диспетчером страхової фірми за номером, вказаним у страховому полісі і пояснили, що трапилось. Нам вiдповіли, що можуть виклик оплатити. У госпіталі, із якого мав виїхати обладнаний автомобіль медичної допомоги вислухали і попросили, щоб страхова фірма підтвердила факсом про оплату медсервісу. Телефонуємо знову диспетчеру, просимо підтвердити і чекаємо на допомогу. Машина приїхала, лікар обстежив хвору і виніс вердикт – залишати не можна, треба докладніше обстежити в стаціонарних умовах госпіталю. Між іншим, лікар поінформував нас про кошти, які страховики заплатять за виклик – півтори тисячі євро.

Ситуація непроста, адже назавтра нам треба о 12:30 виїхати і на 21:00 планували дістатись Женеви. Тобто переїзд довгий... Чи можна транспортувати людину у такому стані без лікарського нагляду? А якщо не можна, то треба залишити у госпіталі... Хто з нею залишиться? Хто зможе забезпечити переклад, тим більше, що пацієнтка поки не може отямитись, втратила пам'ять? кому передати її документи, гроші?

Хто займеться продовженням терміну дії візи для неї та того, хто буде супроводжувати? Хто займатиметься питанням оплати у разі потреби? Тобто, питань виникає безліч, а на годиннику п'ята вечора.

Розумію, що на себе не можу взяти відповідальність їхати з хворою у дорогу. А раптом виникнуть непередбачувані наслідки? Треба бути впевненим, що з нею усе буде добре. Прошу молоду жіночку із групи, яка гарно володіла англійською, поїхати з Тетяною до госпіталю для перекладу і їду також. На перших порах наша перекладачка допомогла порозумітися з персоналом.

Читайте також: Купуйте біткоіни або Хто за каву заплатить?: кавова історія від лучанина

На щастя, лікар, який прийняв хвору на обстеження, виявився родом із Вірменії і знав російську мову, що було дуже важливо. Він обстежив, розпорядився зробити потрібні ін'єкції, медичні процедури і сказав, що потрібне обстеження на томографі головного мозку, щоб знати ситуацію досконало, бо він на себе не може взяти відповідальність і виписати її у такому стані та ще й у дорогу. Сказав це, уважно дивиться на мене і продовжив... що це буде коштувати... ліки, процедури, транспортування в інше місто за 35 кілометрів, робота супроводжуючого медперсоналу, обстеження, тощо... близько 12 тисяч євро, тобто попередні витрати становитимуть 15 тисяч євро.

Одразу набираю страхову, пояснюю, що сказав лікар і озвучую приблизну суму... пауза... до нашої розмови прилучився ще один представник страхової компанії.

«А чи у хворої боліло серце? Можливо, їй стало погано і вона впала у воду, чи спочатку хвиля збила і тоді вдарилась?» – допитував мене фахівець.

Було ще багато питань, відчувалось, що страховики не поспішають виплачувати, а шукають якісь зачіпки, щоб не розглядати цей випадок, як страховий. Прошу лікаря-вірменина пояснити, щоб не було «зіпсованого телефона», що насправді необхідно.

Лікар пояснює яка ситуація і відчуваю за інтонацією, що неприємно лікарю по кілька раз повторювати про зрозумілі речі і ще після того, як він виніс своє рішення: транспортувати без комп'ютерного обстеження – він не дозволяє. Нарешті, факс із підтвердженням оплати був госпітальною канцелярією отриманий і спеціальна машина з медичним супроводом приїхала з іншого міста у наше курортне містечко Льорет-де-Мар.

Ми ж з перекладачкою поїхали за цією машиною на таксі і пробули у тамтешньому госпіталі до 4-ї години ранку. На щастя, обстеження не виявило загрозливих для життя показань, і лікарі видали нам медичний висновок про можливість транспортування Тетяни в умовах автобуса, але без різких рухів. А щодо втрати пам'яті, то вони заспокоїли нас, що пам'ять поступово відновиться. Ми повідомили родичів, що загрози життю немає і через кілька годин вирушаємо в дорогу, так що будемо на зв'язку. Ось така пригода спіткала під час подорожі.

Читайте також: «Оригінальне знайомство (або «Чому два?»)»: історія одного знайомства від лучанина

Добре, що страхова компанія, у якій ми були застраховані, надає компенсацію витрат по факту, у тій медичній установі, в якій провели лікування, а не обіцяє після повернення виплатити жалюгідну суму, бо знайдуться якісь неузгодженості з папірцями... У згаданому випадку хіба була можливість самій людині оплатити витрати, коли вона не розуміла, де вона і що з нею? Так що, збираючись у зарубіжну поїздку, треба обов'язково страхуватись у солідній компанії і уважно вичитувати умови договору. У моїй практиці було ще кілька випадків, про які можна розказувати, але висновок напрошується один: на здоров'ї не треба економити.

На щастя, Тетяна до кінця поїздки пригадала не лише мене, а й багато чого зі свої біографії та життєвих історій... Лише одного не могла збагнути – навіщо ми їздили з нею у госпіталь, адже на морі так було добре».

Читайте також: «Туристи – нудисти»: як волинян розхвилювали оголені угорські дівчата

Активний лучанин вже два десятиліття організовує «народну дипломатію». ІНТЕРВ'Ю