«Оригінальне знайомство (або «Чому два?»)»: історія одного знайомства від лучанина

30 Березня 2018, 18:23

5315

Володимир Павлік

Лучанин Володимир Павлік поділився в мережі читанням оповідання «Оригінальне знайомство(або «Чому два?»)» зі збірки «Овації, або замальовки з натяком».

Авторське читання можна прослухати на YouTube-каналі.

Щоранкова кава з приятелями неподалік мого дому стала традицією, і ми намагаємося підтримувати, як на мене, гарну звичку – спілкуватися з небайдужими нам людьми уже близько семи років поспіль.

Кав'ярня, яка нас приласкала, досить маленька: комфортна, максимум для двох, двомісний столик біля робочої стійки, баристи та схований за перегородкою твердий диванчик зі столиком, на який при бажанні може втиснутися аж четверо, але цього треба бажати та ще й не з ким-небудь тиснутись, а, принаймні, з добре знайомою компанією.

Вранішня кава, мабуть, збадьорює, адже недарма ти поспішаєш щоранку після дзвінка когось із приятелів. А, можливо, потреба побачитись, почутися та поділитись чимось важливим або щоденними життєвими дрібничками стимулює на незатяжний підйом і динамічне переміщення до кав'ярні?

Одного дня ми вели неквапливу розмову з давнім знайомим за столиком біля стійки баристи. Варто зауважити, що нерідко у цю малесеньку кав'яреньку навідуються вродливі дівчата та жіночки і розташування саме нашого столика дозволяє непомітно, але досконало, оцінити тих, хто з'являється на порозі нашого імпровізованого клубу.

Одного погожого ранку до баристи Світлани зайшла знайома молода коротко стрижена світловолоса пані, скоріше схожа на дівча, і наповнила приміщення свіжістю та «атмосфернiстю»... Вона одразу викликала симпатію і виникло бажання, ну, хоча б дізнатися її ім'я.

Із посмішкою дивлюсь на приятеля, а Юрій, вловивши мій зацікавлений погляд, підморгує – цим жестом він немов натякає – «Давай, спробуй знайти контакт, будь винахідливим». А ми ж чоловіки добре знаємо, що у цьому питанні вкрай велике значення має саме перший вислів чи жест, саме перше слово, з яким звертаєшся до тієї, що викликала твою симпатію.

Буває, що комусь хочеш допомогти познайомитись, то і кмітливість проявиш, і якийсь оригінальний привід знайдеш, і на ходу тему чи історію вигадаєш, і без зайвого хвилювання, легко й невимушено досягаєш результату. А от коли торкається себе, то з досвіду знаю, що чоловіки хвилюються, можуть щось втнути незрозуміле, сконфузитись або ж закритись в собі і взагалі пропустити влучний шанс познайомитись. Невдалі спроби, безперечно, усі чоловіки переживають боляче.

Часто ми й не намагаємось знайомитися, бо завчасу боїмося зазнати невдачі. Для чоловіків то дуже важливо... Буває ж із нами таке?

Тим часом симпатична дівчина стала біля стійки спиною до мене і почала вибирати сорт ароматного напою. Я ж метикував – що таке сказати, щоб звернула увагу. І раптом у неї із рук випадає мобільний телефон та розсипається на кілька частин. Я відразу нагнувся і почав допомагати збирати деталі.

Розумію, що їй дуже прикро, і в той же час, не задумуючись, жартую: «Що лише дівчата не вигадують аби познайомитися з чоловіком». «Можливо, невчасно пожартував» – подумав про себе.

І тут відбувається неочікувана реакція панянки!

Вона присіла, щоб позбирати залишки телефону, та так, що наші обличчя опинилися навпроти, зовсім поруч, ми зійшлися поглядами і вона, гарно посміхаючись, каже: «А чому у вас два годинники на руках?» Не зволікаючи, відповідаю: «Ну, так треба ж чимось виділитись, хоча би годинниками». А сам думаю: «Нічого собі! То і вона встигла оглянути експрес-поглядом присутніх, коли входила, якщо побачила мої годинники. Треба ж бути такою спостережливою!

Але дівчина не впала у розпач, а спокійно розпитує мене... якось нелогічно, але приємно... Розговорилися, я назвав своє ім’я, вона своє – Тетяна, так і познайомились.

Довелось пояснити «чому два?». Бо піддався загальному настрою, який опанував делегацією, очолюваною мною у поїздці до Швейцарії, адже повернутись без годинника із Цюриха вважалось непорозумінням.

Отож, і собі придбав кілька справжніх, оригінальних годинників. Слава Богу, маю двоє дітей, є кому дарувати.

Але ж треба й приятелям показати, бо ж питатимуть – що купив? Приїхавши, поклав у кишені годинники та й показую друзям і знайомим при зустрічі.

Зо три дні так носив, потім одягнув кілька пар на обидві руки і вже таким чином демонстрував, не виймаючи кожен раз із кишень. Банальна така ситуація.

«Але ж ти подарував, а зараз у тебе все одно два, це така мода чи різний час на кожному з них дивишся?» – допитувалась нова знайома. Що я мав відповісти? Що просто сподобалось – сам не знаю чому, просто сподобалось із двома ходити, якась така фішка, чи що?

Зрештою, мене почало тішити те, що багато хто цікавився, тим самим, виказували увагу, якось так. Отож, мої ДВА стали своєрідним талісманом, специфічним атрибутом.

Після цієї переконливо-просторої розповіді натякаю: «Якщо ми вже знайомі, то можеш і телефончик свій залишити».

На що Тетяна, прямуючи до виходу, каже: «Ну, телефончик не дам, а номер запиши». Звичайно, що не встигла вона вийти, як я набрав вказаний номер... «Доброго дня! Ось я телефоную, матимеш і ти мій номер, так що дзвони!» І тут прозвучала відповідь, яка власне й надихнула поділитись родзинкою з вами: «Я перша ніколи не телефоную (усі, до речі, жінки таке кажуть, хоча ти вже й зо три рази надзвонював), але якщо матимеш бажання, то можеш набирати мене.