«Туристи – нудисти»: як волинян розхвилювали оголені угорські дівчата

Активний лучанин і письменник Володимир Павлік оприлюднив відео прочитання частини книги «Овації або Замальовки з натяком...». 

Відповідне відео авторського прочитання оповідання «Туристи – нудисти» він виклав на YouTube-каналі.

«Велоподорож до Угорщини стала однією з перших доступних закордонних подій для українських активістів велоруху у період падіння залізного занавісу між «совком» і цивілізованим світом.

Тобто, наближався процес розпаду Радянського Союзу. Західні країни привідкрили кордони для його громадян і з’явилась можливість масово подорожувати за рубежем: самостійно, без путівок, супроводу служб.

Ми недовго роздумували і одразу використали нагоду відвідати Угорщину, щоби взяти участь у фестивалі велотуристів із країн-членів соціалістичного табору: Болгарія, Угорщина, східна Німеччина, Польща, Румунія, Чехо-Словаччина, які на той момент або вийшли, або були в процесі виходу.

Оскільки Угорщина жартома називала себе найвеселішим бараком у цьому таборі, то й виступила ініціатором такого дійства. Нас двадцятеро, з велосипедами та багажем перетнули кордон поїздом через ріку Тиса поблизу міста Чоп і після обіду пасажири будапештського вокзалу Келеті з цікавістю спостерігали за розвантаженням групи туристів з колесами та рамами. Поліцейські люб’язно пояснили, як виїхати на трасу, якою можна швидко дістатися містечка Сентендре.

Саме у цій туристичній локації наступного  дня мав відкриватись фестиваль велотуристів. Специфіка туризму така, що у велоподорожах навіть високої категорії складності туристи пересуваються велосипедами, тобто, без допомоги інших видів транспорту і багаж везуть у спеціальних сумках та рюкзаках.

У Європі ж частина велоподорожуючих відрізняється тим, що частину шляху вони можуть везти багаж у супроводжуючому транспорті.

Ну а ми, віддаючи дань нашим традиціям, нав'ючені, немов віслюки та верблюди, вирушили з вокзалу вулицями красеня-Будапешта в наш інтернаціональний кемпінг, до якого добиратись було кілометрів зо 25.

Уявляєте картинку? Два десятки екіпірованих велодесантників рухаються колонами людними вулицями столиці Угорщини. Мало того, що такий спосіб руху колони є складним, треба бути вдвічі уважнішим і зібранішим, як до того. До того ж, більшість учасників вперше виїхала за кордон. Тож їм хотілося роздивлятися пам'ятки і цікавинки. Оце ще більше ускладнювало завдання виїхати на автостраду.

Попри це, ми успішно подолали десятикілометрову дистанцію вулицями міста. Після невеличкого перепочинку виїхали на широку дорогу у два рядки в кожному напрямку. Великі фургони-каміони постійно обганяли, сигналили, підбадьорюючи нас. Поміж тим створювали повітряний вихор, мов у динамічній трубі, який мало не зносив із траси.

Десь на десятому кілометрі за межею Будапешта керівник групи, а за ним і усі почали активно жестикулювати про з'їзд із траси на спеціальну велодоріжку, про яку сповістив дорожній знак.

З яким задоволенням ми покинули завантажену та загазовану автостраду! Усі позаздрили угорським любителям мандрівок, які можуть насолоджуватися безпечною їздою на своєму дворічному двоколісному транспорті.

А ось і озеро! Наша велодоріжка прокладена паралельно до траси, на відстані 30 метрів від потокових автівок, вивела просто на берег прекрасної водойми.

Ми стишили хід, почали роздивлятись мальовничі місцини. А за хвилину перед нами постала незвична для представників типових «homo soveticus» картина: обабіч велодоріжки виднілася гарна жіноча постать.

Не скульптура, а жива симпатична дівчина, що нагадувала богиню з довершеними формами з під різця відомого скульптора, яку можна побачити у Луврі. Але родзинка в тому, що й одягнута вона була, як у Луврі. Тобто, лише з пов'язкою на голові, що стягувала розкішне волосся.

Оце так несподіванка!

Коли ж із-за дерева з'явилася ще одна приваблива фігура в образі німфи, потім ще, і ще, то наша чоловіча велоколона в передчутті цікавої живої експозиції на березі озера уже не могла нормально рухатись.

Зрозуміло, що пропозиція зробити зупинку на перепочинок саме у цьому місці видалась цілком логічною.

Тим більше, що спека добряче втомила нас і хотілося пірнути у воду. Навколо ходили, сиділи, стояли, лежали під яскравим сонцем десятки людей в такому ж вбранні, як і богиня. Лише на деяких були додаткові аксесуари: сонцезахисні окуляри або бейсболки.

В тому і подорожуючі велосипедисти почали розташовувати свої транспортні засоби з багажем попід деревами та кущами у пляжній зоні гарного озера.

«Будемо як усі, це ж пляж нудистів», – каже інструктор Віктор і жестами натякає, що в такому випадку треба оголитися.

І тут учасники велодесанту розділились навпіл: одні були за, інші ж доводили, що треба так, як звикли, тобто, в плавках.

Кілька хвилин ми за звичкою вирішували колективом, хто, в якому форматі буде насолоджуватися водними та сонячними процедурами. Нарешті демократичні настрої взяли гору і кожен сам собі вирішив, наскільки оголитися та наскільки кумедно чи серйозно виглядатиме на фоні місцевих нудистів.

Ми неспішно роздягаючись, крадькома, несміливо, скоса та з-під лоба оглядали оголені натури відпочивальників, серед яких чоловіків було значно менше. Поміж своїми домовилися вести себе пристойно і щоб не було помітно нашої надмірної цікавості. Насправді ж ми жадібно поїдали поглядами героїнь нашої несподіваної зустрічі з прекрасним.

Це для нас було справжнє шоу. У воді поруч нас приймали сонячні ванни прекрасні амазонки, німфи, богині. Ми кружляли навколо їхніх плотиків.

І в один момент мені здалося, що ми нагадуємо крокодилів, які тихенько підкрадаються до своєї жертви, вивчаючи її повадки та рухи.

Нас видавали лише очі, які виглядали з води і уважно стежили за тим, що відбувається навколо та ніздрі, з яких випорхували повітряні бульбашки, підкреслюючи наше напруження. Декотрі з нас досить швидко насолодились купанням і повиходили на берег.

Та не усі були спроможні владнати зі своїми емоціями і рефлексіями: чи то зважаючи на інформаційно-еротчний голод, чи то за суто фізіологічних особливостей. 

Більшість із групи сиділа у воді, перебуваючи в стані мобілізованості, зібраності, але, якщо по-простому, то збудженості, і посміхалася у відповідь приятелям, які заходились від сміху, пропонуючи виходити пограти у волейбол.

Допомога прийшла несподівано. Поруч з нами у воду зайшла група дівчат, скоріше за все, збірна пенсійного фонду. І ми знову набули стану врівноваженості.

Лише на березі, коли всі обговорювали емоції, які були викликані картинками з натури, стало зрозуміло, що шоу дійсно відбулось.

Але не ми були глядачами, а весь пляж, в якому наша група зі своєю реакцією на оточуючих грала головну роль.

Виглядало все, як в анекдоті про спостерігаючих за спостерігаючими. До того ж, ми були дуже кумедні зі своїми засмаглими ділянками тіла.

Уявляєте, як ми виглядали? Адже їхали на сонці у футболках з короткими рукавами у шортах. А коли роздяглися, уявили? Отож.

Мене ж дуже потішило бажання кількох членів наших команд у вільний час від змагань і конкурсів, передбачених програмою фестивалю, зганяти у Будапешт.

Ми точно знали, що туди вони не доїдуть, адже по дорозі до Будапешта велодоріжка... Правильно. Виведе до гарного озера з гарним пляжем і гарними персонажами».

Читайте також: Активний лучанин вже два десятиліття організовує «народну дипломатію». ІНТЕРВ'Ю