Випускникам-філологам провели випускний без дипломів

Інститут філології та журналістики СНУ, позаочі – філфак, провів урочисту церемонію нагородження четвертокурсників з нагоди отримання ступеню бакалавра.

Не так давно в інтернеті дрейфував казус про сукню, мовляв, одним вона золотиста, а іншим синя. Нині в тренді фото з дипломами. Оцініть цей знімок і скажіть: невже ви не бачите диплому у цих руках? Насправді, дипломів не отримали не лише ці студенти, а й багато інших випускників. Це загальноукраїнська проблема. Хоча молодь сприймає це більше з гумором, дехто з іронією. 

Зал шарудить чутками про те, що дипломи доставлять не раніше, ніж через 10 днів. «Блііін, дипломи тікі в липні» - протягнула одна з випускниць факультету-поборника прав української мови.

10:13. Особливих змін не помітно. Ведуча визирала з-за куліс. Наповненість аудиторії не змінилась.

10:27. Так виглядає сцена, припустимо, що урочистість триває майже півгодини. Ми ж таки Східноєвропейський університет з європейським вектором.

10:36. Після зніяковілих заминок хлопець-ведучий пропонує виконати гімн. І йде геть.

Засікаємо час – півтори хвилини траурного мовчання позаду. Чотири випускниці-філологині затягують гімн акапельно. Тоді вони лише оживили в пам'яті рядки з твору Григора Тютюнника:

Павло не співає, бо впоперек тягне.

Та актовий зал - не Павло з "Вогника далеко в степу", тягнули ще й як!

Присоромлена аудиторія теж підхоплювала. Фотограф зіґхайль-подібним жестом нагадував студентам притиснути руку до грудей. Тоді я ще не знала, що це виконання гімну – ніщо, порівняно з виконанням гімну факультету. Присутні теж й гадки не мали, що славний ІФЖ має гімн. Але все за порядком. Ми ж пунктуальні і педантичні і йдемо в Європу, правда?

Щойно аудиторія повернулась до сидячого споглядання німої сцени, як вигулькнули ведучі і ще семеро чоловік. В дусі найтиповішого церковного хору вони відспівали державний славень. Приємно, що організатори так дбають про своїх випускників, двічі нагадавши популярний сингл Чубинського й Вербицького.

Далі окремих студентів запрошували до слова. Татяна Карпів, маючи досвід студдекана, подякувала всім-всім і усміхнено заявила:

Я надзвичайно щаслива, що навчалася в цьому університеті! 

Андрій Мошкун, акцентуючи увагу на святкове тремтіння своїх рук, виголосив:

Люблю кожного з вас, бо ви - добрячий шмат моєї молодості.

 І прочитав зворушливого «Листа з майбутнього» про те, якими сенсаційними стали його одногрупники 46-Журн.

Молодшим він передав, що декан – класний дядько. До слова, Юрія Васильовича називали й татком, і батьком, студенти люблять його не просто як декана, а як благородного і людяного громадянина.

Пара ведучих сипала банальностями і звуками «еее» у перервах між мовленнєвими конструкціями. Вбила наповал їхня апеляція «вітаємо прощання з вами не хлібом і сіллю, а шпаргалкою і ручкою на вишитому рушниці». (В останньому слові наголос на «І», не від слова «рушниця», хоча, якщо ви шукатимете майстрів когнітивного дисонансу, вам – до ведучих).

Професор Віктор Удалов у стилі казкаря розповів, що «теж навчався в цьому університеті, на цьому факультеті». Щодо взаємодії зі студентами – конкретно:

Ви вчили мене. Ми вчили вас. Ми вчилися. Ся ми вчили.

Декан Юрій Громик мовив:

Згадую час, коли ви подавали документи. І дехто вагався між правознавством, інформатикою, політологією, географією… Я був подивований масштабами інтересів абітурієнтів. Але все ж хочеться вірити, що тим, хто обрав Інститут філології та журналістики, проведені тут роки не сприйняті за марні. Я хочу подякувати вам за те все, що ми розділили разом. Ви наповнювали моє життя. І мені не шкода жодної хвилини спілкування на заняттях, поза ними і в соцмережах.

В університеті декан ІФЖ відомий як найбільш комунікабельний декан, який розповсюджує інформацію не лише внутрішньо факультетного рівня, а й таку, що цікава для студентів у їх саморозвитку і різнобічній реалізації. Юрій Васильович закликав випускників не забувати про цю частину життя і приходити в кабінет деканату ділитися своїми успіхами.

Викладачі зі сцени бажали прихильності долі і мирного неба, говорили про унікальність української культури, а далі аплодували трьом англомовним попсовим трекам, що виконували випускниці української філології.

Пародію на рок-н-рол презентувало дві студентки з помпонами, в одної – жовті, в іншої – блакитні. Можливо, вираз сорому на обличчях майбутніх мас-медійників дещо приглумив їхню впевненість. Бо коли ведучий чотири рази сказав «ну що ж» і покликав танцівниць на другий номер, запрошення проігнорували.

Остаточно знищило почуття естетики і  породило співчуття до Сергія Міхалка (соліст «Ляпис Трубецкой») видовище від чотирьох панночок.

Очевидиця вручення без вручення Ярослава БЛИСКАВИЦЯ