Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Луцький двір: підвал з кошенятами, «курілка», «бісєдка» або один день з життя на Волі, 29
07:00 17.07.2017
3387

Назааааар, Назааар, ти зонтік забув, дощ буде!

Ай, мам, нічо, я так, вертатися не буду!

***

А хлопець спускався сходами і десь у глибині його серця звучало оте: «Я точно шось забув, точно чогось не вистачає…». «Луп!» (відчинилося вікно). Якась миттєвість. І тут голова різко повертається, бо на цілий двір прозвучало його ім’я, та ще й так голосно і протяжно. Доволі часте явище: ще не встиг відійти, з вікна лунає нагадування і турбота мами про те, що щось не взяв. А хлопець, махнув рукою і далі побіг… «Луп!» (вікно зачинилося).

***

Птахи. «Цвіньк-цвіньк», - уже інші звуки лунають – то птахи літають у небі, десь високо, а я завжди думала, що то душі всіх рідних жителів двору. Отак встаєш зранку, а тут «тук-тук» по підвіконню, пташечка вітається, зазираючи в кімнату. «Тук-тук»… А може вона оберігає, стежить, щоб все було добре… Побачить, переконається і знову подається кудись далеко.

А ввечері і вночі у цьому дворі літають кажани. Колись ще, коли мала довгу косу, то батьки завжди казали, що вони заплутає мені волосся, тому якось і досі побоююсь мишок, що літають.

***

Берези. А взагалі, цей двір березовий. Не рахувала, скільки їх, тих прекрасних беріз… Та й навіщо? Вони ж просто тішать око. Де не пройдеш, усюди побачиш ніжні дерева. Вони оберігають від спеки улітку. Чарують сережками навесні, нагадуючи дівчину, котра купила нові прикраси і гордо носить їх, а всі, хто глянуть, зачаровуються її вродою.



***

Курілка. Важко говорити про це місце – не відвідувала за призначенням, але щось таки в ньому є. Там така енергетика: скільки розмов відбулося, скільки печалі вилито, проблем розказано, скільки порад там дали, скільки анекдотів «потравлено», а сигарок скільки спалено і скільки кави і алкоголю випито… Щоправда, місце не зовсім романтичне, адже тут на огорожу викидали сміття, зокрема різноманітних кавових стаканчиків, пляшок, обгорток з-під снеків, шкірок бананових, окурків. Можна навіть подивитися, що полюбляли курці. Каву найбільше і алкоголь. І це все утворило стіну сміття. Насправді, доволі цікаво виглядає, хоч так не має бути і це все фу-фу-фу як недобре.


Там ще висить щось, сушиться, мабуть… Але що це і чому воно таке брудне… Ну, це вже не важливо.

***

Дитячий майданчик. Цей двір прекрасний тим, що діти можуть цікаво провести час, тут стільки кольорових гойдалок, ні трішки не зламаних. А гірка і пісочниця, у якій лежать дитячі грабельки і пасочки, баскетбольне кільце і футбольні ворота в одному, що є зручно для любителів активного відпочинку. Під деревом стоїть мила лавочка для вже дуже-дуже маленьких… Це місце дихає романтикою і затишком.




***

Підвал. Не найприємніше приміщення у цьому дворі – там сиро, холодно, темно, пахне грибком і цвіллю, але мене туди заманила кішка. Пам’ятаю, нещодавно вона бігала з кругленьким животиком, така хороша, вагітненька, її усі, хто могли, підгодовували. Але то так, мабуть, пішов час уперед, що й не помітила, як її не видно стало. А ось іду і бачу, що вона сидить біля входу у підвал. Я намагалася підійти ближче, але киця якраз туди і втекла.

Стало цікаво, що ж там таке. Відмикнувши двері, одразу ж при вході побачила це чудо… У тому жахливому приміщенні киця ховала своїх дитинчат, їх було троє. Мамочка підбігла і стала напроти мене, почала нявкати. І одразу ж приєдналося одне з дитинчат, почало її сьмокати, але нічого не вдалося – не було молока. Я підійшла ближче до них. Кішка сполохалася, підбігла до всіх своїх кошенят, у її очах читалося: «Не забирай моїх дітей, це єдине, що у мене є».

Добре, що у сумці лежав шматочок ковбаси на обід, тож я поклала їжу цьому сімейству. Коли простягала пакетик з їжею, то киця замурликала і вдячно потерлася об руку. Спочатку скуштувала сама, а потім і малята ласували. Єдине, що подумала я у цей момент: «Де ж ваш тато, чом він так вас покинув?»

***

Під’їзди. На перший погляд – нічого особливо, але у кожного своя історія (але це ж просто прямокутний шматок металу)… Збоку кожного – дошка з оголошеннями, така нагромаджена уся. Завжди дивувалася, скільки ж тих оголошень вона здатна витримати. Всі ліплять і ліплять, а потім здирають, і здирають. І знов, і знов по колу. А вона все одна і завжди там в кутку мовчки висить. Скільки ж вона знає. Разом з ліхтарем, який знаходиться поруч, вони бачать усе життя під’їзду: і весілля, і похорони, вони проводжають і зустрічають щодня, дивлячись у спину. А двері все так і хочуть крикнути: «Та не гупай мною так, неприємно це! Неприємно!» Окрім цього, усі вони були свідками поцілунків закоханих ввечері, особливо той ліхтарик, що освітлював біло-жовтим легеньким світлом… І розлук… Зі сльозами на очах та трепетом в душі та ще кількома мільйонами слів, які так хотілося сказати.



***

Будинки. У цьому дворі кожен з них, а їх 4, має 5 поверхів. На кожному з них знаходиться по 4 квартири. Будинки стоять, а роки йдуть, з’являються нові мешканці, старі переїжджають, а є й ті, які живуть від моменту його появи. Все те ж саме: вони стоять, а роки йдуть, змінюються люди, машини, дороги… Та все змінюється. А вони, як були будинками, так ними і є. Цікаво, які ще події побачать.

***

Під’їхала карета швидкої… Комусь стало погано. Це у другий під’їзд. Такі сумні миті, але і вони мають місце у житті. Нічого, все буде добре.

***

Жителі. Важко сказати, скільки точно людей мешкає у нашому дворі. Вік, професії, освіта – різноманітні, але люди тут спокійні, завжди привітні, сусіди дружать, ну, звісно, є такі, що не зовсім дружать, чи зовсім не дружать, але це вже таке… Усіх багато, усі вони різні, але двір наче цього не відчуває. Він тихий, у будь-яку пору доби і року красивий.

***

«Бісєдка». Так називають її самі мешканці. Це місце, де вдень збираються бабці, аби у інших мешканців були чисті кістки, а вночі там збирається молодь, щоб напитися і кричати посеред ночі. Колись я чула п’яну «серенаду», це романтично, але водночас шкода стало того хлопця, який з останніх сил так старався…А може, це дівчина довела його до такого стану. Бідолаха…

Ще забулася зауважити, що у цій невеличкій споруді є сервіс: на кожному кутку – пакет для сміття. Схоже, ці вони уже переповнені.


***

Пошта. Вже й не пам’ятаю, коли востаннє забирала звідти щось. Трохи заржавіла вона, теж старенька. На половину голуба, а на половину – синя. Це ж треба, нагадало двоколірність людини – одна половинка така, а друга вже іншого кольору…

***

Голубятнік і не тільки. Живе у нас одна старенька самотня жіночка, має проблеми з психікою. І от приручила вона усіх голубів двору (може це місія така?), бо тільки на її підвіконні птахи пасуться регулярно. А ще під її вікном видно сліди від води, так от: (всякі ж моменти бувають у неї) як тільки пройдеш під вікном цієї пані, в ту ж саму мить на тебе виливається відро з водою. Тому краще не ходити… Не зачіпати, вона й так ображена життям. А може то воно її так болить, і тому ця бабця мстить усім, навіть того не усвідомлюючи.

***

Підстанція. Колись туди попав котик і всі були кілька годин без світла. Ну, і котика теж, на жаль, не стало… Стоїть непорушно, а на ній пишуть якісь незрозумілі речі, іноді, кажуть, що туди ходять, як під кущик.


***

По дорозі. Наближаючись до свого під’їзду, зустрічаю сусідку тьотю Валю, говорили про життя-буття і тут вона раптом зняла щось з моєї голови.

«Це павучок був, новини матимеш», - сказала жінка. Добре, що я це почула після того, як павука уже не було, бо якби навпаки, то, мабуть, весь двір би почув, як голосно я пищу.

Надіюсь, новини хоч будуть добрими. Чого і бажаю усім, хто все прочитав і дійшов до цього рядка.

Тетяна БОКОТЮК


Коментарі
26 вересня
Вчора
24.09.2017
Loading...
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин