Як центральний парк Луцька готується до сну: фоторепортаж

20 Червня 2017, 22:08

2891

Парк. Місце спогадів та реабілітації втомлених душ.

Тож аби набратись внутрішньої сили та творчого натхнення завітали у парк імені Лесі Українки.

Чому саме сюди? Бо, як кажуть лучани: «тут по-особливому чарівно».

І це дійсно так: прийшовши сюди відчуваєш якусь іншу енергію. Спокій обкутує тебе своєю ковдрою так, наче хоче відгородити від галасливого міста й безперервного шуму автівок. Перестаєш думати про наболіле, про завтрашні справи і такі колючі дедлайни. Ти забув котра година, а на годинник дивитись не хочеться. Тобі добре. Просто добре…

І усе, що навколо сприяє цьому «тимчасовому» добру. Дерева наче уклали з вітром договір про мовчання і стоять вже не у формі струнко, а трішки схилившись на улюблений бік. Адже скоро спати - на вулиці 21:33.

Людей стає все менше і менше. Бачимо пусті алеї, які вже майже засинають і лише поодинокі перехожі змушують їх прокидатись.

А втомлені за весь день лавки, не припиняють приймати гостей. Найчастіше це – закохані пари. Йдучи вздовж парку нарахували чи не 25 тих, які тримаються за ручки. От кому не спиться:)

Вечоріє. Бачимо, як сонце вмиває свої промені у ще холодній воді. Повз пропливає сім’я каченят, розмовляють про щось своє. Мабуть, про насичений день...

Добре виспавшись за весь день, ліхтарі готуються приступити до вічної місії – охороняти порядок цієї невеличкої зеленої країни.

Когось поранили і йому терміново потрібна допомога. А поки вона їде, вірні друзі світитимуть яскравіше…

У повітрі панує легка атмосфера. Навколо тихо, можна зосередитись та відпочити. Приємного і життєрадісного сміху дітвори не чути. Каруселі лягли спати. І високе колесо огляду теж попрощалось із минулим днем.

Із кафетерію вже не доносяться смачні запахи, а крамничка з улюбленим морозивом зачинилась ще о дев’ятій вечора.

Стає все тихіше. Не чути шуму фонтанів. Настав час відпочити і їм…

Піднімаємось вгору. Неможливо не кинути оком на гарно оздоблені п’ятиповерхівки радянського ґатунку. Вони нагадують казкові замки і змушують розглядати їх хвилинами, а то й годинами.