Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Після двох років лежачого життя лучанин почав самостійно заробляти гроші на реабілітацію, виготовляючи мило

09:56 18.06.2017
1632

Лікарі пророкували Андрію смерть, проте після двох років, проведених у ліжку, хлопець вирішив не брати чужих грошей, а заробляти гроші на реабілітацію власними руками.

Нещасний випадок трапився з хлопцем чотири роки тому – пише ІА «Волинські Новини».

Андрій купався на ставку, невдало пірнув та пошкодив шийні хребці. Раніше міг тільки лежати. Тепер сидить, може ворушити руками, відчуває ноги.

Разом із мамою Андрій Вронський живе в луцькій багатоповерхівці. У невеличкій кімнаті – інвалідний візок та спеціальний візок для параплегіків. На дивані сидить хлопець. Відразу й не розгледиш, що він інвалід.

«Коли мама запитувала, чи зможу я ходити, лікарі відповідали, що не впевнені, чи взагалі житиму. Далі запевняли, що більш як дві доби точно не протягну, потім «робили ставки» на п’ять. А я он – досі живий», – каже Андрій

Андрієві – 26. Дні, проведені у міській лікарні, він пам’ятає майже по годинах. Особливо, як лежав у реанімації, а лікарі чекали, поки він помре.

«Це був жах. У мене піднімалася температура під 40. Я не міг рухатися. Дуже хотів пити. На столі стояв компот. Просив двох медсестер, щоб мене напоїли. Але ті так і не дали мені напитися. Знаєте, що я можу сказати про українську медицину? Те, що ней­рохірург Іван Бобрик чудово зробив мені операцію, за що йому дуже вдячний. А більше – нічого», – пояснює хлопець тепер.
У міській лікарні Світлані сказали, що Андрій безнадійний. Лікарі запитували жінку, навіщо їй такий син. Мовляв, нащо доглядати за овочем, який тільки дивитиметься у стелю і все.
Після травми була суцільна боротьба за життя. Прооперували в обласній лікарні. Поставили титанові пластини в хребет. Жінка каже, що їм дуже допомогли медики з обласної. Тепер вона завжди просить у Бога здоров’я для цих лікарів.

«Потім знайшли хорошого лікаря аж у Закарпатті. Він нам дуже допоміг і за три роки не взяв жодної копійки. Підтримав нас морально. Вселив віру в те, що Андрій зможе ходити, але на це треба час. Це єдиний лікар, який дав нам надію. Бо усі інші на нас поставили хрест», – каже Світлана

Якось Світлана ішла містом. Побачила людей зі скринькою для пожертв, а на ній – фото Андрія. Жінка розплакалася, коли дізналася, що є стільки друзів, знайомих і незнайомих людей, які готові прийти на допомогу в скрутну хвилину. По всьому Луцьку друзі Андрія збирали гроші на його лікування. Ці кошти для сім’ї тоді були як повітря і вода.

Після двох років лежачого життя хлопець почав працювати. Вирішив, що робитиме мило і продаватиме його, а виручені гроші підуть йому на реабілітацію. Оскільки Андрій не може це робити сам, то йому в усьому допомагає Світлана. Хлопець вигадує дизайн, а мильну основу замовляє в інтернеті. Аби мило вийшло запашне, Андрій додає до нього різноманітні олійки та гліцерин.

«Якось син сказав, що більше ні у кого грошей не братиме. Запевнив, що ми будемо їх заробляти. Мовляв, є багато людей, які постраждали на війні й більше не можуть працювати, а ми можемо. Фактично син мене змусив робити те мило. А тепер я отримую від цього силу-силенну задоволення», – каже Світлана.

«На відновлення йде багато грошей. Крім цього, сидіти і нічого не робити – важко на голову. Та й бачив, як мамі нелегко біля мене. Якось мені спала на думку ідея робити мило. Воно почало продаватися. З’явився азарт. Старався вигадувати щось нове, аби люди хотіли його купувати. Мило якісне, адже використовуємо тільки натуральні інгредієнти. На компонентах не економимо. Нещодавно почали робити рідке та чоловіче мило. Є фруктова, квіткова, декоративна та дитяча серії. Також робимо свічки і скраби для тіла», – каже хлопець.

Світлана зізнається, що першого разу їй мило не вдалося. Крім того, миловаріння потребує багато часу, і якби не син, то вона, мабуть, закинула б цю справу.

«Завжди легше давати, ніж брати. Дуже важко було приймати чужі гроші. Не хотілося просити, але від кожної гривні тоді залежало життя Андрія. Він вміє ненав’язливо переконати. Якось сказав, що не таке вже й погане те мило у мене вийшло. І що ця перша партія буде для мене. А на продаж ми зробимо іншу. Виявилося, що ми додали туди багато олії, це мило швидко змилювалося й ніби вкривалося інеєм. Тепер навчилися робити усе як слід. Робимо це не заради грошей, хоч вони нам і потрібні, а тому, що нам це подобається. Вкладаємо у це душу», – запевняє Світлана.

Збувають мило в інтернет-магазині. Його купують не лише для себе, а й на подарунки, найбільше – перед святами. Цікаво, що на Волині купують мало, більше замовляють із Києва, Львова та Івано-Франківська. А якось було чималеньке замовлення з Польщі та США.

«Андрій не хоче, щоб його шкодували. Хоче, щоб до нього ставилися як до здорової людини», – розповідає мама хлопця.


11 грудня
Сьогодні
Вчора
09.12.2017
08.12.2017
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин