Великодні традиції Луцького району: обходили грядки зі страсною свічкою і пекли три паски

12 Квітня 2017, 19:23

2908

Всі шість днів перед Великоднем, Страсний тиждень, присвячені підготовці до Великодня.

З одного боку, це, безперечно, суворий піст, з іншого – це підготовка святкового столу, впорядкування господарства тощо. Загальновідомо, що кожен регіон має свої, неповторні, великодні традиції та обряди, - пише сайт RISU.

Про волинські розповідає відомий етнолог, доцент кафедри документознавства і музейної справи Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, кандидат історичних наук Алла Дмитренко, яка й ділиться з нами фактами, зібраними в експедиціях.

У церкві у четвер освячують страсну свічку. Це – дуже великий оберіг, який зберігається впродовж усього року, вірять, що вона захищає від усього нечистого. Коли з нею приходять додому, то обносять тричі довкола хати і господарських споруд (на Волині хліви називали «хороми»), таким чином ніби перепиняючи вхід у дім усьому поганому. Цю свічку використовували і як оберіг від гусені. Наприклад, у Луцькому районі, до сходу сонця з нею обходили грядки з капустою.

«Паски, бабки пекли в різних селах Волині у різні дні тижня, чітко встановленого дня немає – від четверга до суботи. Наприклад, в селі Усичі Луцького району зафіксована традиція пекти три паски. Першу – Господню. Її клали на черень, тобто на листок від капусти і обкладали маківками, коли маківки згоряли, то це попіл сипали на капусту – щоб гусені не було. Друга називалася бабка. Її розчиняли і пекли в каструлях, пізніше додаючи і родзинки. Третя – мазурка, найсолодша. Її прибирали квітами з тіста, плетінками, пташечками, ружами, завінцями», – каже дослідниця.

«Але клали і багато інших предметів, та й зараз ще ці традиції зберігаються, – каже Алла Дмитрено. – Наприклад, мак. Його святили, бо зі святами пов’язують активізацію недобрих сил, а свячений мак, нібито, відганяє від оселі зло. Пшоно – тому що незабаром будуть з’являтися на світ курчата і якщо їх загодувати цим свяченим пшоном, то вони будуть здоровими. Сіль, мідний хрестик, голку, ножа, пояс – і що тільки не святили! Вірили, наприклад, що освячений ніж дуже помічний. Якщо боліли зуби, то до щоки прикладали такого ножа, вірячи, що він допоможе вгамувати біль. В поліських селах Ворокомле, Грудки Камінь-Каширського району робили спеціальні санчатка, щоб везти в церкву святити порося. Освячення поросяти було виявом найбільшого достатку родини – це зафіксовано і у Володимир-Волинському районі, і в Локачинському, і в Луцькому. А от святити на санчатах – це вже явище унікальне. Використання санчат дає підстави говорити про те, що це дуже давній звичай, бо полізний транспорт передував колісному. «Ой гоп так і все, Макар паску несе, Макариха порося – наджджурилася!» – ідеться у розповіді.

Насамкінець Алла Дмитренко підкреслює: великодні обряди мають давнє, дохристиянське коріння. Традиції і ритуали переплелись, однак варто пам’ятати, що це велике християнське свято, Великдень, пов’язане із культурою вирощування злаків, а вона зародилась ще в ІV тисячолітті до нашої ери.