Міфи і реалії безвізового режиму

Європейський парламент проголосував за надання безвізового режиму з ЄС для громадян України: 521 депутат Європарламенту – «за», 75 депутатів – «проти», 36 утрималися.

Отже, безвіз буде, і запрацює він в середині червня. Та це не знімає всіх питань, зауважили у виданні Європейська правда.

Головне з них – як безвіз працюватиме на практиці?

Які документи доведеться брати за кордон? Кого не пустять в Європу, «завернувши» на кордоні? Що робити з довідками про доходи? Чи правда, що безвіз у нас – «неповний»?

Де міфи, а де правда? Питання безвізу в Україні справді дуже міфологізоване, хоча часом, як у приказці, дим не без вогню.

Чип вам!

Спершу про найпростіше – про базові умови.

Згідно з даними всеукраїнського соцопитування, проведеного на замовлення ЄС, більшість українців не знають навіть того, що умовою безвізу є біометричний паспорт. 

Отже, в’їжджати до ЄС без візи буде дозволено виключно тим, хто має біометричний паспорт. Тобто паспорт із чипом, на якому міститься фото, підпис та відбитки пальців даної особи.

Це не якісь ексклюзивні критерії для України – така вимога діє до всіх без винятку держав, що пройшли візову лібералізацію з ЄС за останнє десятиріччя; та й у самому Євросоюзі давно видають виключно біометричні паспорти.

Кілька років тому лунали застереження проти біометрики у релігійних колах, але нині згасла і ця проблема. В Українській православній церкві Київського патріархату остаточно зняли питання до нових документів (патріарх Філарет особисто отримав біометричний паспорт), УГКЦ нині також не має претензій до паспортів з чипами. Заперечення часом лунають лише від представників УПЦ Московського патріархату, хоча в Росії біометричні паспорти запровадили з 2010 року – значно раніше, ніж в Україні.

Та повернімося до наших реалій та до запитання: що робити з нині діючими паспортами? Відповідь проста: нічого. Жодних вимог щодо їх заміни в ЄС немає.

Маєте діючу мультивізу в паспорті старого зразка? Спокійно користуйтеся нею до завершення строку її дії. Хочете лишити старий паспорт і оформити біометрику як другий документ? Будь ласка, це теж дозволено.

Більше того, можна буде й надалі звертатися до посольства по візу, якщо ви не матимете біометричного паспорта, але виникла потреба поїхати до ЄС.

Це може здаватися дивним, адже оформлення нового паспорта коштує менше, ніж віза. Та не забуваймо, що в Україні діє угода про візове спрощення, за якою пенсіонери, студенти та кільканадцять інших категорій мають право на безкоштовну візу.

Це не знімає мороки з оформленням, потреби ходити до посольства чи до візового центру. Але можливість поставити візу у старий паспорт лишатиметься і надалі.

А от біометричний паспорт на оформлення візи у вас просто не візьмуть і порадять їхати одразу на кордон. 

Пакет подорожнього

Це питання – найбільш міфологізоване.

У соцмережах поширена думка, мовляв, «усі ті документи, які досі носили до консульства, тепер потрібно буде брати на кордон». Доводилося зустрічати навіть абсурдні згадки, що європейські прикордонники питатимуть про «заборгованість в жеку» та «довідку про несудимість».

Насправді ж, у ЄС діє так званий «Шенгенський прикордонний кодекс» (Schengen border code), де зазначений порядок та правила перетину кордону іноземцями.

Головний висновок з кодексу: немає жодної додаткової вимоги до тих подорожуючих, які їдуть до ЄС за безвізовим режимом.

Так, європейські прикордонники перевірятимуть мету поїздки тих, хто їде за безвізом, але вимоги до них точно такі, які і до власників візи. Адже коли ви прибули на кордон із візою в паспорті, вас так само можуть не пустити до країни. Приміром, якщо прикордонник з’ясує, що ви їдете працювати за туристичною візою.

У прикордонному кодексі є п'ять вимог, які поширюються як на «візових», так і на «безвізових» іноземців. В’їзд до країн ЄС дозволений тим громадянам, які:

• мають на руках документ для перетину кордону (закордонний паспорт, проїзний документ дитини, диппаспорт тощо);
• можуть обґрунтувати мету та умови свого перебування в ЄС;
• мають достатні фінансові засоби як для перебування в ЄС, так і для повернення в Україну, або ж здатні отримати їх законним чином (це – пряма цитата із прикордонного кодексу);
• не перебувають у переліку осіб, яким заборонений в’їзд до ЄС;
• не становлять загрозу для громадського порядку, безпеки, громадського здоров’я та міжнародних відносин.

Для тих, хто не має біометричного паспорта, до цього переліку додається шостий пункт – потрібно мати в паспорті чинну візу.

З першим пунктом ми вже розібралися. У четвертому  пункті йдеться, зокрема, про тих українців, хто був депортований з держав-членів ЄС із забороною в’їзду на певний термін (приміром, на рік або на п'ять років).

Передусім йдеться про порушників візового режиму – тих, хто нелегально працював в ЄС, хто лишився в ЄС на довший термін, ніж передбачено візою, а також про злочинців, засуджених в державах-членах ЄС і висланих на Батьківщину. І якщо термін заборони в’їзду для конкретної людини ще не вийшов, можна бути впевненим: її точно «завернуть» на кордоні.

Це, до речі, може створити для України серйозні проблеми: кількість тих, кому заборонений в’їзд до ЄС, достеменно невідома, та напевно йдеться про сотні чи навіть тисячі людей. Візові порушники у перші ж тижні безвізу можуть поїхати на кордон, де отримають купу відмов та погіршать статистику держави.

У п’ятому пункті (особи, що становлять міжнародну або кримінальну небезпеку) йдеться про тих, хто є у базах Інтерполу або Європолу; ще один приклад – ті, хто останнім часом подорожував до Сирії чи Ірану. Таких людей досить небагато навіть у масштабах України.

Ми недарма пропустили другий та третій пункти – вони стосуються всіх без винятку подорожуючих. Тож зупинимося на них детальніше.

«Куди їдете?»

Якщо спрощено, то в ЄС є два ключових правила для подорожуючих: не працювати без робочої візи та дотримуватися так званого «правила 90 днів» (перебування в Шенгені не більше 90 днів на кожні 180 днів) – саме ці правила є ключовими, і саме їх перевірятиме прикордонник.

Тож перелік документів, про які може спитати прикордонник, залежить від мети поїздки.

Для бізнес-поїздок (відряджень) це:

• запрошення на зустріч, або
• інший документ, який підтверджує торговельні чи ділові відносини (прим: це пряма цитата, тобто ви самі обираєте зручний та можливий документ), або
• квиток на виставку чи зібрання, якщо метою поїздки є їх відвідування.

До слова, зверніть увагу, що для бізнес-поїздок зворотний квиток не входить до переліку обов’язкових документів, і це логічно – часом бізнес-візит може затягнутися. Але будьте готові пояснити цю потребу прикордоннику.

Для туризму або приватних поїздок у вас спитають про:

• бронювання проживання або запрошення (не офіційне "візове", а довільне!), якщо ви збираєтеся зупинитися у друзів;
• зворотний квиток (якщо ви подорожуєте автомобілем, це не є вимогою);
• маршрут чи план вашої поїздки.

Причому законодавство ЄС надає подорожуючому право довести свою доброчесність різними документами і дає більше гнучкості, аніж стандартний «візовий» пакет. 

Їдете автомобілем і зупинятиметеся в кемпінгу? Чудово, тоді ви можете взагалі обійтися без броні, пояснивши це прикордоннику та надавши йому дані про свій плановий маршрут.

Та головне – точно ті самі документи прикордонники часом вимагають і зараз!

Як ми вже зазначали, прикордонні правила після початку дії безвізу залишаються незмінними. Будь-хто, хто подорожує до ЄС, підтвердить: на кордоні завжди питають про мету візиту, а якщо прикордонник має хоча б тінь підозри, то просить показати відповідні документи – чи роздруківки, чи в електронному форматі.

Міф про «довідки з банку»

Останній пункт з переліку умов перетину кордону – про фінансову спроможність.

Знову ж таки, ця умова діє і зараз, за візового режиму. Рівно тією ж мірою, як діятиме за безвізу. Але чомусь людям до вподоби міф про те, що на кордон доведеться везти банківські виписки, довідки з роботи, дані про нерухомість чи будь-що інше на підтвердження фінансового стану.

Але такої вимоги немає у прикордонному кодексі ЄС, адже вона порушує головний принцип: прикордонники не вимагають документів, які турист не бере у поїздку (а довідку з банку не візьме жоден притомний подорожуючий).

Тим більше нонсенсом є думка про те, що когось цікавитиме довідка про вашу нерухомість. Нагадаємо, цей пункт прикордонних правил стосується того, що у вас мають бути в наявності кошти для проживання. Очевидно, що нерухомість ніяк на це не впливає.

Для повної впевненості – розберемося, які варіанти дає нам законодавство ЄС. Кодекс дає подорожуючому кілька опцій:

• готівкові кошти (але майже ніхто в ЄС не возить значні суми готівкою) 
• тревел-чеки (застарілий та неактуальний варіант)
• сплачене проживання та квитки
• фінансові гарантії запрошуючої сторони
• кредитні картки

Власне, останнім пунктом можна обмежитися: для європейців не секрет, що кредитки нині є головним механізмом зберігання і витрачання коштів. За досвідом, у тих рідкісних випадках, коли на кордоні питають про кошти, достатньо пред’явити картку міжнародних платіжних систем.

І, звичайно ж, радимо все ж мати на ній кошти або достатній кредитний ліміт, адже у конфліктних випадках вас можуть попросити зателефонувати на гарячу лінію банку та перевірити баланс. І цього – достатньо.

«Та ні, нічого не зміниться!»

Складно сказати, звідки походять міфи про «той самий пакет документів, тільки тепер – на кордоні», адже вони не мають зв’язку з реальністю.
Але більшість чуток про те, що «безвіз не справжній» і »нічого не зміниться», є відверто неправдивими.

Так, у перші місяці будуть певні проблеми та перегиби. Так, точно будуть ускладнення на наземному кордоні, передусім з Польщею (адже там і нині пункти пропуску перевантажені). Так, до людей з порожнім паспортом будуть ставитися з більшою підозрою і частіше проситимуть показати бронювання, квитки та інші документі.

Але вже після першої подорожі і першого штампу паспорт стає не порожнім.

Єдине, що несе реальну загрозу – це недотримання правил нами, громадянами України. І в разі, якщо за півроку ми почуємо про масові порушення «правила 90 днів» чи про «вояжі» нелегальних заробітчан – тоді Україна дійсно матиме проблеми з безвізом. Але це – зовсім інша історія, яка, сподіваємося, так і не стане реальністю.