«Останні два приїзди Толіка закінчувалися викликом поліції», – екс-дружина Анатолія Тимощука

Про стосунки Анатолія Тимощука і його дітей написала екс-дружина футболіста.

Nadiya Navrotska розмістила у Фейсбуці допис, який подаємо без змін:

«Ноа! Ноа! Ноа!», - кричав Толік з атріуму будівлі суду, стоячи на поверх вище. А Ноа чула... і не повернувши голови спокійно йшла до виходу. Пішла не обертаючись.
«Тато хотів, щоб я плакала мабуть і бігла до нього, а я не хотіла...», - так відповіла мені Ноа, якій цього місяця виповниться лише 7 років. За останні два роки вона бачила тата два рази. Ще два рази вона з сестрою були допитані у суді, два рази проходили тест у психологів та психіатра через позови тата до суду. Ще декілька зустрічей з представниками органів опіки та адвокатами дітей наданими судом. У підсумку Ноа та Міа за останні 2 роки провели більше зустрічей з незнайомими людьми у результаті позовів батька, аніж з самим батьком.
В коментарях іноді закидають, що я пишу лише негативні речі про Толіка. Тут варто зупинитись, бо я не зосереджуюсь на негативі, я лише намагаюся писати так, як воно є насправді. І розумію тих людей, у яких ця реальна картинка йде у розріз з тим, до якого образу вони звикли. З цим складно боротися, і кожний підсвідомо хоче залишити картину ідеального уявлення. Але ми живемо не уявою, а реальним життям, і в цьому реальному житті є право тата за законом подавати безкінечні позови до суду.
Основна вимога часто лише одна «оштрафуйте маму дітей» ( на користь держави) за будь-які дії, адже розвиток дітей та їх повсякдення зараз повністю в межах моєї відповідальності. Привід для позову може бути будь-який, до якого додається абсолютно видумана історія або перекручена дзеркально правда. І ні разу жодної спроби зробити будь-яку людську домовленість чи хоча б домовленість між адвокатами. Про власну відповідальність та участь у вихованні зараз вже мова не йде зовсім.
Жодного разу ніхто не обмежував Толіка чи його родичів у спілкуванні та контактами з дітьми. Раніше вони могли домовлятися та бачити дітей скільки забажають. Так було до того моменту, як він почав переховуватися від німецького суду з приводу розлучення. Після цього він через російських представників, подав перший позов до німецького суду з приводу дітей. Приватно він не бажав домовлятися, а забажав, щоб усе було виключно як він захоче, щоб і на далі все крутилося лише навколо його персони та інтересів. Саме тому в суді під час першого засідання 30 березня 2016 року були встановлені чіткі правила зустрічей. За цими домовленостями він отримав замість необмеженого спілкування лише два дні на місяць проводити з дітьми.
Перші три зустрічі мали проходити у присутності няні аби діти звикли до тата, якого до того не бачили близько року. З іншого боку, Толік ЖОДНОГО ДНЯ не був з дітьми на одинці, тому йому потрібен помічник, щоб нагодувати дітей, пограти з ними та інше. І ще важливе те, що діти мали подолати внутрішній страх, що тато їх забере на літачку приватному до Казахстану, як він їм розповідав у телефонних розмовах.
До сьогоднішнього дня тато, за минулими домовленостями у суді, міг провести з дітьми 20 днів але провів лише два. Напевне, з Юрою Лодигіним, чи іншими гравцями «Зеніта», він проводить значно більше часу. Але й цього виявилося недостатньо, Толік ініціював новий позов, і вчора, 3 квітня 2017 року Толік знову завітав до Німеччини на судове засідання, за підсумками якого отримав ще більш жорсткі умови для зустрічей з дітьми. Відтепер перші дві зустрічі мають відбуватися у центрах соціального захисту, а не вдома, і тепер у присутності третьої особи з органів опіки дітей. Це вимушена міра, адже останні два приїзди Толіка до нас вдома закінчувалися викликом поліції через порушення судового рішення та насилля щодо мене.
Якщо була б можливість, можна було б організувати трансляцію з залу суду, щоб глядачі побачили, як у суді виглядає і поводиться та людина, яка ще чотири роки тому відбирала м’ячі у топ-форвардів світу на «Альянц-Арені», а зараз відбирає час у спілкуванні з дітьми та збільшує відстань у відносинах.
Толік зробив собі ім’я у футболі на руйнуванні, але життя потребує щось будувати та створювати. Мабуть не можливо навчити людину будувати відносини з дітьми та оточенням, якщо такого прагнення немає.
Це конституційне право людини подавати до суду стільки позовів, скільки забажає, навіть з брехнею. Але навіть тисячі судів, брехливих заяв, сотні адвокатів не зможуть допомогти ПОБУДУВАТИ ВІДНОСИНИ.
У дітей теж є права діяти так, як вони відчувають. Вони можуть чути, але не повернуться, адже відстань між ними та батьком стає значно більшою, ніж першим та другим поверхом…
Сотні тисяч евро затрачених на суди і адвокатів не зможуть купити ДОВІРИ чи ЛЮБОВІ...
ВОНА НЕ ПОВЕРНУЛАСЯ НА ОКЛИКИ БАТЬКА, якого не бачила з минулого літа...»