Заміжжя, материнство та прокльони: лучанам розповіли, як жили жінки на межі ХІХ-ХХ століть

Українська культура ніколи не була матріархальною, а формальним і фактичним головою сім’ї був чоловік.

Про це дослідниця Оксана Кісь розповіла лучанам під час відкритої лекції про патріархальний матріархат у суботу, 11 березня.

Захід відбувся в рамках проекту «Побудова політичного лобі жінок України» за підтримки Фонду демократії ООН у антикафе Innerspace.

Під час лекції Оксана Кісь презентувала власну книгу «Жінка в традиційній українській культурі другої половини ХІХ - початку ХХ ст».

Розпочали з обговорення значення поняття матріархату. Виявилось, що уявлення про культуру, де б влада належала жінці, абсолютно не відповідають реальності. Дослідники, які ретельно вивчали це питання довели, що українська сім’я завжди була патріархальною.

«Матріархату, який ми собі мислили, як дзеркальне відображення патріархату немає. Такого устрою, де влада або прийняття рішення, авторитет і престиж, сила і ресурси належали б жінкам, не знайшлося ні в минулому, ні в сучасності», – розповідає Оксана Кісь.

Дослідниця зазначила, що існує багато міфів про становище жінки в тогочасному суспільстві і метою зустрічі є їх розвіювання.

Найперше поговорили про вечорниці. Їх зазвичай асоціюють з місцем, де молодь знайомилась, спілкувалась, вчилась взаємодіяти. Зі слів дослідниці, дівчата для такої події мусили винайняти хату та чекати поки прийдуть хлопці. Вони не могли залишити своє місце та піти на інші вечорниці. Хату винаймали ближче до вулиці, щоб хлопцям було зручніше заходити, та співали, щоб хлопці чули, куди йти.

Цікавим є те, що парубки вважали дівчат своїм ресурсом і «вгощали» ними тих, хто прийшов з іншого села. Під час вечорниць був поширений звичай спільного спання. Під час нього відбувалися інтимності, але необов’язково повноцінний статевий акт.

Етнографи запитували в чоловіків про цей звичай і ті розповідали, що всі з великою радістю ночували, а якщо дівчині не було з ким спати, то вона засмучувалась. Жінки розповідають майже протилежні речі, а саме про насильство. Бувало, що зникало взуття, аби дівчина не могла піти, або чоловіки змушували спати з ними чи гостями.

Цікавим на межі століть було сватання. Виявляється, дівчина теж могла відправити сватів до парубка.

«Справді, є всілякі відомості про те, що в деяких регіонах, зокрема на Поділлі та Покутті, був звичай сватання, який називався «на піч». Дівчина могла прийти в  дім хлопця, за якого хоче заміж, і влізти на піч або просто залишатись в хаті.  Вона перебувала там, доки батьки та парубок не дадуть згоду на одруження. Буквально, брала їх в заручники», – каже дослідниця.

Проте, дослідники виявили, що це радше виняток, а не правило. Дівчата так робили тоді, коли парубок збезчестив дівчину, вона вагітніла і в неї не було вибору.

Чоловікам свататись було простіше, оскільки відмовляли їм досить рідко. Незважаючи на це, свати ходили з цілим списком-рейтингом наречених, щоб швидко знайти заміну тій, яка таки наважиться не пристати на пропозицію.

Остаточне рішення щодо заміжжя належало батькам наречених. Сім’ю вважали господарською одиницею, тому батько та мати обирали вигідну партію для своїх дітей.

До слова, материнство становило значну частину життя кожної жінки. Проте, зазвичай, за меншими дітьми дивились старші, а матері в цей час важко працювали. Однією з причин високого рівня смертності серед малечі був недогляд. Цінність дитини вимірювали здатністю вести домашнє господарство і якщо помирав хтось старший, то тужили та голосили за ним більше, ніж за тим, хто помер немовлям.

Тоді поширеною була приказка «одне – в пісок, інше – в мішок».  Тобто, одну дитину поховали в землю, яка мала піщану основу, а іншу – поклали в колиску з мішковини.

Розповідь про прокльони викликала перешіптування в аудиторії. Вони були окремим жанром. Жінки кляли невістці, сусідці та навіть власним дітям. На зламі ХІХ-ХХ  століть вважали, що материнські прокльони можуть скалічити долю.

Велика кількість раніше невідомих деталей сприяла активній дискусії серед слухачів. Гості заходу стверджували, що інформація була дуже цікавою та дійсно руйнівною для стереотипів.

«Я прийшла, бо хотіла поглибити свої знання про наукові факти та стереотипи, які часто можна почути з приводу всіляких свят, що восхваляють жінку та приписують окрему роль в українській культурі. Живучи в сучасному суспільстві можна і від освічених людей почути, що жінка була сильною і мала права. Насправді все трішки печальніше, і я йшла, вже знаючи це. Те, що я почула від пані Оксани, мені дуже сподобалося», - сказала слухачка лекції Наталія.

Юлія КАРМАНСЬКА

Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Район.Луцьк» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу телефонуйте +38 066 413 29 28 або пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]