Дерев’яний нужник і волинський «білий дім»: їх розділяє лише сотня метрів

У дворі багатоповерхівки, що ліворуч від приміщення Волинської обласної державної адміністрації стоїть дерев’яний туалет із класичною діркою в підлозі та поділом зручностей на кабінки «Ч» та «Ж».

Ця споруда – не раритет, що лишився згадкою про складні часи без центральної каналізації.

Район.Луцьк з’ясував, що вбиральня функціонує за своїм прямим призначенням, забезпечуючи найприродніші потреби лучан, що проживають у будинку № 70 на центральному міському проспекті Волі.

Мешканці сусіднього будинку № 68 не перший рік скаржаться на неприємний запах від вбиральні, проте жителі будинку, що поряд, досі не мають каналізації і змушені користуватися зручностями надворі – у дерев’яному нужнику.

Микола Коваль живе у будинку № 68 та розповідає,  що турбують їх не тільки запахи від туалету,  а й антисанітарія, тим паче, що поряд – дитячий садочок.

«Сюди приїжджала і санстанція, приходили вихователі з садочка, але скільки тут живу, а це вже 20 років, нічого не змінилося», – розповідає пан Микола.

Посидіти на свіжому повітрі у дворі також не завжди вдається, бо неприємний запах розноситься ще на кілька метрів навколо.

«Цій «споруді» вже 50 років, користуватися цим туалетом неможливо,  вигрібну яму не чистили десятиліттями. Проте мешканці будинку №70 досі відрами виносять  помиї. У дворі нашого будинку ні пенсіонерам, ні мамам з дітками, ні діткам із садка № 7 гуляти неможливо. Ми неодноразово зверталися до мерів різних каденцій з проханням вирішити це питання, дзвонили на «прямі лінії» з головним санітарним лікарем Луцька, відповідь одна: немає коштів на проведення каналізації», – каже пані Галина.  

Пані Галина дивується, чомусь не виникає у нашого міського керівництва думки, що можна побудувати нормальний туалет, наприклад, з цегли.

«Його можна і треба очищати. Мабуть, мешканці будинку № 70 платять квартплату і в її кошторис включені такі послуги. Знаю точно, якби поряд не збудували будинок (де магазин «Вопак» і бібліотека) – ця «архітектурна пам’ятка» була б на виду перед облдержадміністрацією і тоді, можливо, щось змінилося б, могли б хоч повісити великий плакат з черговим прославленням», – пропонує Галина.  

У відділі житлового фонду Луцької міської ради підтверджують, що проблема задавнена і скарги з цього приводу надходять регулярно.

«Кілька років тому ми пропонували мешканцям цього будинку розробити каналізаційний проект. Хотіли зробити спільний туалет для всіх жильців. Спочатку вони зголосилися, але коли дізналися, що для створення каналізації потрібно, аби хтось виділив кілька квадратів свого житла, відразу всі відмовилися. Ніхто не захотів поступатися житловою площею для свого блага та для блага інших. Тому вони вирішили, що їм краще ходити надвір, ніж мати елементарні зручності»,  – розповіла заступник директора департаменту з питань розвитку ОСББ та експлуатації житлового фонду Надія Коленда.

Проте мешканці самого будинку мають дещо іншу версію розвитку тих подій. Олеся Бучко живе у цьому будинку, відколи себе пам’ятає.  І весь цей час власники квартир зверталися до всіх можливих органів влади,  проте змін так і не дочекалися.

«Нам кажуть, що будівля в аварійному стані і підлягає знесенню,  тому робити тут нічого не хочуть», – розповідає жінка.

Благоустроєм будинку мали б опікуватися комунальники, проте вони нічого не роблять, незважаючи на те, що мешканці сплачують кошти на його утримання.

«Іноді вони викачують нечистоти з туалету, але дуже рідко. А взимку взагалі нічого не робили», – розповідає пані Олеся.

Жінка каже, що у будинку здебільшого проживають люди пільгових категорій,  тому за утримання сплачують не повну суму. Проте, за її підрахунками, близько 500 гривень на місяць за «комуналку» платять.

Окрім відсутності туалету, в будинку є ще чимало інших проблем. Ремонт там не робили часів Радянського Союзу. Дерев’яні сходи вже діряві, а поручні ледве тримаються.

«Одного разу сусідка провалилася у підвал, то витягали всім будинком. Добре, що нічого не зламала. Після цього ми самі поремонтували деякі сходинки, щоб було безпечніше», – каже жінка.

Олеся Бучко дивується, що попри сусідство з обласною адміністрацією, їхні проблеми і досі залишаються непоміченими.

«Очевидно, нікого не турбує ні антисанітарія в центрі міста, ні те, що поблизу бігають діти, я вже мовчу про наш комфорт», – скаржиться жінка.

То ж поки владні органи не звертають уваги на проблему міщан, а самі мешканці не можуть згуртуватися, щоб спільно залагодити проблему, вбиральня у центрі міста й надалі вражатиме запахами на відстані ста метрів від волинського «білого дому».

Софія СІЧКУН